Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни

кількісною ув’язкою змін в активах та пасивах у вартісному виразі;

розрахунком коефіцієнтів, що характеризують досягнуті рівні активності використання пасивів і активів.

На першому етапі проводять аналіз ділової активності на основі коефіцієнтного методу. Ділову активність визначає як рівень залучених пасивів, так і рівень їх використання в активах, тому в першу чергу доцільно розглядати групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучених пасивів і розміщення їх в певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку.

В найбільшій мірі, прямо, а не побічно, розкривають рівень використання пасивів і активів при аналізі ділової активності банку наступні коефіцієнти.

В частині пасивів це:

коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів - показує питому вагу залучених коштів у загальних пасивах:

, (1.7)

де ПЗАГ - загальні пасиви.

коефіцієнт активності залучених міжбанківських кредитів - показує питому вагу одержаних міжбанківських кредитів у загальних пасивах:

, (1.8)

де МБК - одержані міжбанківські кредити.

коефіцієнт активності залучених строкових депозитів - показує питому вагу строкових депозитів у загальних пасивах:

, (1.9)

де ДСТР - строкові депозити.

коефіцієнт активності використання залучених коштів в доходні активи - показує співвідношення доходних активів і залучених коштів:

, (1.10)

коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель - показує питому вагу кредитного портфелю по відношенню до залучених коштів:

, (1.11)

де КР - кредитний портфель.

коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель - показує співвідношення кредитного портфелю і строкових депозитів:

, (1.12)

В частині активів - це:

коефіцієнт доходних активів - показує питому вагу доходних активів у загальних активах:

, (1.13)

коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель - показує питому вагу кредитного портфелю в загальних активах:

, (1.14)

коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь - показує питому вагу портфелю цінних паперів і паїв у загальних активах:

, (1.15)

де ЦПП - портфель цінних папері і паїв.

коефіцієнт проблемних кредитів - показує питому вагу проблемних (прострочених і безнадійних) кредитів у кредитному портфелі в цілому:

, (1.16)

де КРПБ - проблемні кредити.

Як доповнення до аналізу ділової активності банку, здійсненого коефіцієнтним методом, доцільно розкрити її також методом співставлення і взаємо ув’язки між джерелами інвестування (ресурсів банку) та напрямків їх вкладень в активи. [11, с. 206]

Позитивні сторони цієї методики полягають в тому, що вона на противагу коефіцієнтному методу, який дає інформацію тільки про досягнутий рівень, розкриває механізм через зміни (які виступають як фактори) статей активу і пасиву балансу, прискорення та уповільнення ділової активності банку. Розкриємо зміст її дії.

Джерела інвестування - це збільшення ресурсів за статтями пасивів за статтями балансу плюс зменшення коштів за статтями активів. Збільшення статей джерел інвестування свідчить про залучення банком додаткових джерел із зовнішнього ринку, зменшення статей активу - про перелив наявних ресурсів з одних статей активів на інші та на покриття вилучених коштів.

Напрямки вкладень - це збільшення по статтях активів балансу плюс їх зменшення за статтями пасивів. Збільшення активі свідчить про фінансування ділових активів, а зменшення пасивів - про вилучення коштів клієнтами з їх рахунків у банку.

Зміни (коливання) в складі джерел інвестицій (ресурсів банку) та напрямків їх вкладень в активи за місяць, квартал, півріччя, рік свідчать про прискорення і розгортання ділової активності банку або про уповільнення і її згортання.

Розглянута методика аналізу дає можливість виявити конкретні фактори, виміряти їх кількісний вплив на коливання ділової активності і оцінити позитивний чи негативний їх вплив на ефективність фінансово-господарської діяльності банку. Крім того, вона розкриває тактику поведінки банку, виявляє упущення та прорахунки керівництва банку в його рішеннях з диверсифікації джерел і напрямків вкладень та залучення або повернення коштів грошового ринку.

1.3.3 Показники оцінки ліквідності

Однією з найважливіших задач управління банком є забезпечення належного рівня ліквідності.

Ліквідність - здатність банку в будь-який момент часу виконувати свої зобов’язання перед вкладниками (фізичними та юридичними особами) в грошовій формі, на першу вимогу та в повній сумі.

Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучити грошові кошти за прийнятою ціною в той час, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен в будь-який час задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їх рахунків.

Дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від кількох основних факторів:

наявності у банку необхідної суми ліквідних коштів;

можливості залучення ліквідних коштів шляхом їх запозичення чи продажу активів.

Ліквідні кошти - кошти, які можна трансформувати в готівку за короткий строк та без значних втрат шляхом реалізації.

Недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності у банку фінансових труднощів. В цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найбільш ліквідні активи.

Більшість банків вважають, що ліквідні кошти практично без обмежень можна отримати через позики на грошовому ринку будь-коли, якщо в цьому є необхідність.

Тому вони, як правило, не зберігають ліквідні кошти у вигляді швидкореалізовуваних активів із стабільними цінами.

Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:

Зняття клієнтами банку грошових коштів із своїх рахунків;

Надходження заявок на отримання кредиту від клієнтів, які банк вирішує прийняти (це заявки на отримання нових кредитів або надання коштів по вже діючих кредитних лініях);

Погашення заборгованості по позиках банку, які він отримав від інших фінансових установ або від Національного банку України;

Сплата подоходного податку і виплата грошових дивідендів акціонерам банку.

Банківська практика управління ліквідністю виробила декілька загальних підходів у вирішенні проблем ліквідності банків:

Забезпечення ліквідності за рахунок активів (управління ліквідністю через управління активами);

Використання позикових ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти (управління пасивами);

Збалансоване управління ліквідністю (управління активами і пасивами).

Ліквідність балансу банку як ступінь покриття зобов’язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням, в першу чергу, обов’язкових економічних нормативів Національного банку України.

Наступні показники дають можливість найбільш суттєво та достатнім чином розкрити ліквідність банку:

коефіцієнт миттєвої ліквідності - показує можливість банку погашати живими грошима з кореспондентських рахунків і каси зобов’язання по всіх депозитах:

, (1.17)

де ККР - кошти на коррахунках;

ККА - кошти в касі;

Д - депозити.

коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку - характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань банку всіма активами:

, (1.18)

коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів - характеризує питому вагу високоліквідних активів у робочих активах:

, (1.19)

де АВЛ - високоліквідні активи;

АР - робочі активи.

коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань - характеризує забезпечення доходними активами банку його зобов’язань і говорить про часткове погашення зобов’язань банку поверненнями доходних активів:

, (1.20)

коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів - розкриває наскільки видані кредити забезпечені всіма залученими депозитами (чи є незбалансована ліквідність):

, (1.21)

коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань - розкриває здатність банку погашати зобов’язання високоліквідними активами та шляхом продажу майна:

, (1.22)

де АМ - продаж майна.

Таблиця 1.2. Оптимальні значення коефіцієнтів, що характеризують ліквідність банку

При оцінці та аналізі ліквідності банку розраховані коефіцієнти порівнюють з їх оптимальними значеннями, які наведені в таблиці 1.2, та аналізують їх динамку.

1.3.4 Показники оцінки ефективності управління

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (в тому числі доходних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарсько фінансової діяльності банку під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за обсягом невеликий, не може характеризувати рівень окупності, тобто виникає необхідність визначати рівень ефективності управління банком поряд з прибутком ще і доходом.

За цим принципом і сформована система основних показників, які найбільш детально характеризують ефективність управління банком як по доходності, так і прибутковості.

Рентабельність по доходу:

загальний рівень рентабельності - характеризує розмір балансового прибутку на 1 грн. доходу:

, (1.23)

де ПБ - балансовий прибуток;

ДЗ - дохід.

коефіцієнт окупності витрат доходами - показує на скільки окуповуються витрати банку його доходами:

, (1.24)

де ВЗ - загальні витрати.

чиста процентна маржа - розкриває рівень доходності активів від процентної різниці:

, (1.25)

де ДП - процентні доходи;

ВП - процентні витрати;

 - середньорічні загальні активи.

чистий спред - розкриває рівень доходності активів від процентних операцій:

, (1.26)

де ПО - отримані проценти;

ПС - сплачені проценти;

ПН - надані позики;

ДП - підпроцентні депозити.

інший операційний доход - свідчить про рівень доходності активів від інших нетрадиційних послуг та інших доходів:

, (1.27)

де ДІ - інші доходи.

“мертва точка" прибутковості банку - показує мінімальну доходну маржу для покриття всіх витрат, після якої банк починає заробляти прибуток:

, (1.28)

де ВП - непроцентні витрати;

ДН - непроцентні доходи;

 - середньорічні недоходні активи.

продуктивність праці (в гривнях) - характеризує рівень доходу на одного середньорічного працівника:

, (1.29)

де СП - середньорічна кількість працівників.

Рентабельність по чистому прибутку:

рентабельність активів (в%) - характеризує рівень окупності чистим прибутком середньорічних активів:

, (1.30)

де ЧП - чистий прибуток.

рентабельність доходних активів - свідчить про рівень окупності чистим прибутком середньорічних доходних активів в цілому:

, (1.31)

де  - середньорічні доходні активи.

рентабельність загального капіталу - показує рівень окупності середньорічного загального капіталу:

, (1.32)

де  - середньорічний загальний капітал.

рентабельність статутного (акціонерного) капіталу - показує рівень окупності чистим прибутком середньорічного акціонерного капіталу:

, (1.33)

де  - середньорічний акціонерний капітал.

рентабельність діяльності по витратах - рівень окупності чистим прибутком всіх витрат банку:

, (1.34)

продуктивність праці середньорічного працівника - показує рівень чистого прибутку, що припадає на одного середньорічного працівника:

, (1.35)

1.4 Методика аналізу показників, що характеризують фінансовий стан банку

Аналіз та оцінку фінансового стану банку проводять в наступній послідовності:

Проводиться загальний аналіз балансу банку, структури та динаміки його пасивів та активів.

На даному етапі використовується метод рядів динаміки, який є одним з найважливіших методів аналізу. За допомогою цього методу можна уникнути випадкових висновків. Для характеристики та аналізу динаміки процесу чи явища використовують показники абсолютного приросту (∆Y), темпів росту (Т), темпів приросту (∆Т). Приведемо формули, які будуть використовуватись при даному методі.

Абсолютний рівень - абсолютний розмір членів ряду динаміки:

Y, Y1, Y2,…, Yi-1, Yi, Yi+1, Yn

Абсолютний приріст (ланцюговий) - різниця абсолютних рівнів двох суміжних періодів:

∆Yi= Yi - Yi-1, (1.36)

Абсолютний приріст (базисний) - різниця абсолютних рівнів даного і базисного періодів:

∆Yi= Yi - Y0, (1.37)

Для визначення степеня покращення показників використовуються темпи росту та темпи приросту (%).

Темп росту (ланцюговий) - відношення абсолютних рівнів даного та попереднього періодів:

Трл = , (1.38)

Темп росту (базисний) - відношення між розглянутим і базисним рівнями:

Трб =, (1.39)

Темп приросту (ланцюговий):

∆Трл = Трл - 100%, (1.40)

Темп приросту (базисний):

∆Трб = Трб - 100%, (1.41)

Аналіз структури активів та пасивів банку.

На даному етапі в процесі аналізу структури активів та пасивів використовується метод порівняння, який є найбільш поширеним та основним прийомом, який застосовується в аналізі. Даний прийом дозволяє оцінити роботу підприємства, визначити відхилення від планових показників, установити причини відхилень і виявити резерви. З порівняння починається розв’язання багатьох аналітичних задач і саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню.

Основні види порівнянь, які застосовуються при аналізі:

порівняння явищ, показників у динаміці, тобто з аналогічними даними за минулий період (чи періоди), який приймається за базовий;

порівняння фактичних (звітних) даних за аналізований період з плановими (базовими) показниками;

порівняння звітних даних з середніми (у межах підприємства, галузі, держави в цілому, розвинених країн);

просторові порівняння з показниками роботи аналогічних підприємств-конкурентів та ін.

Порівняння вимагає забезпечення порівнянності аналізованих показників, що є одним з найскладніших завдань економічного аналізу.

Одним з найбільш поширених є визначення структури - розрахунок частки показника в загальній сумі у відсотках. Даний метод має широке застосування у різних сферах аналізу, коли є багато показників одного виду, одної групи, тощо. Структура визначається наступним чином:

dx1 = (X1/Σ Xi) 100%, (1.42)

де: dx1 - частка Х1 в загальній сумі Х;

X1 - один з показників у загальній групі;

Σ Xi - сума всіх показників даного виду.

Аналіз фінансового стану банку.

На даному етапі проводиться оцінка та аналіз фінансової стійкості банку, його ділової активності, ліквідності та ефективності управління. Методика проведення даного аналізу наведена у пункті 2.2

Кореляційно-регресійний аналіз.

Одним з найпоширеніших серед економіко-математичних методів є кореляційно-регресійний аналіз - дозволяє досить точно (хоч і наближено) виявити зв’язок між окремими факторами і результативним показником, коли між ними немає строго функціональної залежності, тобто існує стохастичний зв’язок.

Даний метод полягає у тому, щоб побудувати і проаналізувати економіко-статистичну модель у вигляді рівняння регресії, тобто такої функції, яка наближено виражає залежність середнього результуючого показника від одного чи кількох факторів.

Спочатку визначаємо вид послідовної залежності, розрахуємо параметри та статистичні характеристики вихідної інформації. Одержані результати лежать в основі статистичного аналізу вихідної інформації.

Наступним етапом є визначення впливу кожного з досліджуваних факторів на фінансовий стан банку. Для цього використовуються коефіцієнти початкової кореляції. Для визначення та оцінки впливу сукупності факторів використовується коефіцієнт множинної кореляції.

Наступним етапом є проведення регресійного аналізу, суть якого полягає у наступному:

на першому кроці в регресійне рівняння входять всі початково відібрані для дослідження незалежні змінні;

на етапі кореляційного аналізу всі змінні рахуються за значеннями коефіцієнтів часткової кореляції по силі їх впливу на функцію, при чому на останньому місці знаходиться змінна, яка має найслабший вплив на функцію;

на другому етапі розраховується рівняння, з якого виключається найслабший по впливу на функцію фактор;

далі порівнюється значення коефіцієнтів множинної кореляції рівнянь, розраховані на 1-2 кроках.

Якщо коефіцієнти змінюються несуттєво, то вплив даного фактора на функцію незначний. Як тільки буде зафіксована значна зміна, то в дослідженні залишається рівняння, одержане на попередньому кроці, яке стає об’єктом для побудови моделі та проведення дисперсійного аналізу. Для цього використовуємо відомий в теорії Fs розподіл Фішера. У випадку, якщо Fsрозр > Fsтабл, то параметри даного рівняння регресії значимі і ефективно описують динаміку продуктивності праці.

На останньому етапі аналізу побудована модель дозволяє не тільки визначити, як буде змінюватись досліджувана функція Y у випадку, коли значення відповідної змінної досягло б в даному періоді найбільш оптимального рівня для виробничої ситуації.

Враховуючи те, що для проведення кореляційно-регресійного аналізу існує програмне забезпечення розрахунку на ЕОМ (програма Dekor 408), то є не доцільним приведення всіх теоретичних розрахунків, які тут використовуються.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8