МЕНЮ


Фестивали и конкурсы
Семинары
Издания
О МОДНТ
Приглашения
Поздравляем

НАУЧНЫЕ РАБОТЫ


  • Инновационный менеджмент
  • Инвестиции
  • ИГП
  • Земельное право
  • Журналистика
  • Жилищное право
  • Радиоэлектроника
  • Психология
  • Программирование и комп-ры
  • Предпринимательство
  • Право
  • Политология
  • Полиграфия
  • Педагогика
  • Оккультизм и уфология
  • Начертательная геометрия
  • Бухучет управленчучет
  • Биология
  • Бизнес-план
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Банковское дело
  • АХД экпред финансы предприятий
  • Аудит
  • Ветеринария
  • Валютные отношения
  • Бухгалтерский учет и аудит
  • Ботаника и сельское хозяйство
  • Биржевое дело
  • Банковское дело
  • Астрономия
  • Архитектура
  • Арбитражный процесс
  • Безопасность жизнедеятельности
  • Административное право
  • Авиация и космонавтика
  • Кулинария
  • Наука и техника
  • Криминология
  • Криминалистика
  • Косметология
  • Коммуникации и связь
  • Кибернетика
  • Исторические личности
  • Информатика
  • Инвестиции
  • по Зоология
  • Журналистика
  • Карта сайта
  • Соціальне страхування

    Соціальне страхування

    1.                Необхідність та економічний зміст соціального страхування


    Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат. У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Реалізація такого права на практиці – це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загальної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування.

    Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допоміг: – медичне обслуговування;

    допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

    родинна допомога;

    допомога за умови вагітності та пологів;

    допомога за інвалідністю;

    у разі втрати годувальника.

    В багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що включає в себе такі складові елементи:

    – державне соціальне забезпечення;

    – корпоративні соціальні програми;

    – індивідуальне (приватне) страхування.

    На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:

    – соціально-демократична модель скандинавських країн – держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення;

    – модель неоліберальна (США) – проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участі профспілок;

    – модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем;

    – відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави;

    – система Беверіджа (Англія, Ірландія) – головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян.

    Розглянувши ці моделі можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.

    Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству. Слід виокремити основні складові соціального захисту населення України:

    соціальне забезпечення;

    соціальна допомога;

    соціальне страхування.

    Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування окремих осіб.

    У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.

    Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

    Соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

    Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

    – наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільне корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;

    – наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.

    Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

    Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, направлену на задоволення потреб громадян.

    З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.

    Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

    З правової точки зору соціальне страхування – це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством. Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.

    У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин:

    між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов'язкових внесків;

    між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;

    між фондами та державним, місцевими бюджетами в процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;

    між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;

    між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;

    між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;

    між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);

    між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку не зайнятого населення);

    між фондами та фінансовими органами в процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

    Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавче визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.

    Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.

    Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:

    між окремими державними соціальними фондами;

    між бюджетами та соціальними фондами;

    шляхом виплати пенсій, соціальних допоміг фізичним особам;

    шляхом направлення коштів на утримання органів управління;

    шляхом інвестування у цінні папери тощо.

    Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи.

    Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.

    В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.

    Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.

    Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу І Іншого законодавства та узгодження суспільних, колективних га приватних інтересів у державі.

    Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.

    Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.


    2.                Фінансовий механізм регулювання соціального страхування


    Державне регулювання – це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

    проведення єдиної політики держави в цій сфері;

    забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

    створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

    забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;

    адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

    Державне регулювання соціального страхування полягає у:

    розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

    щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

    перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращання матеріального забезпечення громадян;

    встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

    державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

    контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

    Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

    Фінансовий механізм регулювання соціального страхування – це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків.

    Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

    Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.


    3.                Система соціальних гарантій населенню


    Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення соціальних потреб.

    Соціальний захист – це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та ін.).

    Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога у визначених обсягах тим громадянам, які її потребують. Система соціальної допомоги побудована на фінансуванні за рахунок податків та інших надходжень до державного бюджету.

    Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

    а)       забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її індексацію;

    б)      помірні податки;

    в)      невтручання у підприємницьку діяльність.

    Індексації, згідно законодавства, підлягають такі грошові доходи населення:

    ·                   державні пенсії;

    ·                   різні види соціальної допомоги (сім'ям з дітьми, з безробіття та ін.);

    ·                   стипендії;

    ·                   оплата праці.

    Соціальні гарантії забезпечуються через спеціальні державні органи, профспілки, громадські організації. Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами.

    1. Державне гарантування кожному громадянинові, зайнятому
    трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через забезпечення мінімальної заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

    2. Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безплатних послуг. Об'єм таких послуг завжди повинен залежати від розміру прямих і непрямих податків, що стягуються з громадян.

    3. Вирівнювання якості життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, різні пільги.

    Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвитку здібностей людини незалежно від її матеріального стану, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів.

    Соціально-економічні гарантії – це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування.

    В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави, які мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і шляхом перерозподілу державних ресурсів, призначених на цілі матеріального забезпечення населення.

    Гарантії держави:

    ·                   створення громадянам умов щодо їх самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб;

    ·                   вилучення у громадян частини створеного ними валового внутрішнього продукту, повертання їм (поза зв'язком із вилученою частиною) благ і послуг у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення;

    ·                   надання за рахунок вилучення у громадян частини валового
    внутрішнього продукту певної кількості благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

    Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного внутрішнього валового продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).

    Основні принципи системи соціальних гарантій населенню (СГН) закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право на:

    Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


    Приглашения

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хореографического искусства в рамках Международного фестиваля искусств «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»

    09.12.2013 - 16.12.2013

    Международный конкурс хорового искусства в АНДОРРЕ «РОЖДЕСТВЕНСКАЯ АНДОРРА»




    Copyright © 2012 г.
    При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.