Система рефінансування Національного Банку України комерційних банків: сучасний стан, шляхи вдосконалення

Після аналізу практичного застосування зазначеного вище положення воно було суттєво доопрацьоване: розширено перелік об'єктів застави, яка могла бути прийняла із забезпечення кредиту рефінансування; розширено коло банків, що могли звернутися за таким рефінансуванням; посилено вимоги до показників їх діяльності, які були критеріями при розгляді питання щодо надання кредиту.

2. Економічна сутність і значення кредитів, що надаються Національним банком України комерційним банкам

Політика рефінансування — це один із поширених інструментів грошово-кредитної політики, який використовується центральними банками різних країн. Під рефінансуванням розуміють забезпечення центральним банком комерційних банків додатковими резервами на кредитній основі, тобто запозиченими резервами. Ініціаторами рефінансування виступають комерційні банки. Вони звертаються до центрального банку у разі вичерпання можливостей поповнити свої резерви з інших джерел. Рефінансування можна розглядати як процес відновлення ресурсів комерційних банків, які були вкладені в позички, боргові цінні папери та інші активи.

Для комерційних банків рефінансування в центральному банку — це останній спосіб (остання надія) регулювання їхньої ліквідності, і центральний банк виступає для них у ролі кредитора останньої інстанції. Для центральних банків рефінансування комерційних банків — це, по-перше, канал безготівкової емісії, а по-друге, — спосіб запобігання банківській паніці. У випадку кризової ситуації на грошовому ринку центральний банк надає негайно додаткові резерви на кредитній основі тим банкам, котрі потребують їх найбільше. Слід при цьому відзначити, що центральні банки мають право, але не зобов’язані рефінансувати (кредитувати) комерційні банки, тому і комерційні банки повинні розуміти отримання кредитів як привілей, а не право.

Сутність політики рефінансування у широкому розумінні полягає у зміні центральним банком умов рефінансування комерційних банків і в регулюванні у такий спосіб попиту з їхнього боку на додаткові резерви, тобто на кредити центрального банку. Основною умовою рефінансування, безумовно, виступає його ціна, тобто процентна ставка, яку визначає центральний банк і за якою він забезпечує банки додатковими резервами, що дає підставу, з певною натяжкою, розглядати процентну політику як окремий інструмент грошово-кредитної політики, але нерозривно пов’язаний з політикою рефінансування.

Сутність політики рефінансування у вузькому розумінні — це визначення і зміна центральним банком усіх інших, крім ціни, умов рефінансування: способів рефінансування, цільового спрямування кредитів центрального банку, їх тривалості, характеру забезпечення, лімітування обсягів рефінансування, а також обсягів надання окремих позичок, установлення контингенту редисконтування векселів тощо. Таким чином, у вузькому розумінні політика рефінансування передбачає вплив центрального банку на обсяг рефінансування комерційних банків не ціновими методами, а через управління процесом рефінансування [7, c. 122].

При цьому Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про Національний банк України» одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси, зокрема, через рефінансування комерційних банків.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

Види та порядок надання кредитів Національним банком України комерційним банками визначено у Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 30 квітня 2009 р. № 259 (далі — Положення) [7, c.180].

Згідно з цим Положенням Національний банк для регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:

Ø    операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 90 днів);

Ø    операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо);

Ø    операції з власними борговими зобов'язаннями (депозитні сертифікати овернайт та до 90 днів);

Ø    операції з державними облігаціями України.

Відповідно до Положення Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України від 30 квітня 2009 р. №259, рефінансування банків – операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком порядку

Національний банк може прийняти рішення про підтримання ліквідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

Ø    строк діяльності - не менше ніж один рік після отримання ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій і відповідного письмового дозволу;

Ø    має ліцензію Національного банку на здійснення відповідних банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

Ø    має активи, які можуть бути прийняті Національним банком у заставу;

Ø    здійснює своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів та сплату процентів за користування ними та є платоспроможним [2].

Порядок надання кредиту овернайт

Кредит овернайт - кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою через постійно діючу лінію рефінансування на термін до наступного робочого дня [2].

Кредити овернайт є високомобільним видом рефінансування і завдяки цьому банки можуть щоденно корегувати свою ліквідність. Встановлюючи процентну ставку за даним видом кредитів, НБУ орієнтує комерційні банки щодо вартості грошових коштів на міжбанківському ринку залежно від стану банківської ліквідності.

Вартістю кредитів НБУ є ставка рефінансування – виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування [9, c.180]

Національний банк може надавати банкам кредити овернайт:

ü    під забезпечення:

-                     державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики України);

-                     депозитними сертифікатами;

ü    без забезпечення.

Національний банк щоденно засобами електронної пошти оголошує банкам процентні ставки за кредитами овернайт на наступний робочий день, розмір яких може бути диференційованим залежно від забезпечення. Станом на вересень 2010 року процентна ставка за кредитами овернайт становить 10,8%, вона знизилася на 6,2% в порівнянні з січнем 2010 року (див. додаток Б) [2].

Порядок проведення тендерів з підтримання ліквідності банків

Національний банк здійснює рефінансування банків строком до 90 днів шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Повідомлення про проведення кількісного або процентного тендера надсилається щотижня засобами електронної пошти.

Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю:

►        три середи підряд - рефінансування строком до 14 днів;

►        одна середа - рефінансування строком до 90 днів.

Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення. У забезпечення кредитів рефінансування можуть прийматися:

Ø    державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);

Ø    державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку;

Ø    депозитні сертифікати;

Ø    цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України;

Ø    іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни);

Ø    іпотечні облігації (лише звичайні);

Ø    облігації місцевих позик;

Ø    облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України;

Ø    векселі суб'єктів господарювання - резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів;

Ø    векселі банків, авальовані іншим банком;

Ø    гарантії іншого банку-резидента

Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

За умови проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до одного десяткового знака після коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку.

На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Один банк не може одержати більше ніж 50 процентів обсягу коштів, запропонованих на тендері з підтримання ліквідності банків.

Процентна ставка за кредитами, наданими шляхом проведення тендера станом на лютий 2010року становить 16,5% (див. додаток Б) [4, c.100].

Проведення операцій репо

Операція зворотного репо - це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про продаж Національним банком зі свого портфеля державних облігацій України з одночасним зобов'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою в договорі ціною та на обумовлену дату.

Операція прямого репо - це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між Національним банком та банком про купівлю Національним банком державних облігацій України з портфеля банку або банківських металів з подальшим зобов'язанням банку викупити державні облігації України або банківські метали за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Національний банк може проводити з банками операції прямого репо з державними облігаціями України або банківськими металами та зворотного репо з державними облігаціями України. Національний банк може проводити операції прямого репо з банківськими металами тільки шляхом безпосередньої домовленості з банком і за ініціативою банку за умови, що банківські метали банку перебувають на відповідальному зберіганні в Національному банку.

Операції Національного банку з депозитними сертифікатами

Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками:

Ø    один день (овернайт);

Ø    до 90 днів.

Національний банк для всіх банків установлює однакові умови участі в тендерах з розміщення депозитних сертифікатів і проводить операції з банками, які:

-                     забезпечують своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів;

-                     забезпечують своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів;

Національний банк здійснює розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісного або процентного тендера

-                     щоденно - через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт;

-                     щочетверга - депозитні сертифікати строком до 90 днів.

Проведення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства, згідно з установленими ними правилами.

Національний банк у разі потреби здійснення операцій з купівлі (продажу) державних облігацій України готує заявку із зазначенням основних параметрів щодо купівлі або продажу. У разі формування заявки на продаж здійснюється блокування державних облігацій України для участі в торгах, які проводяться організатором торгівлі на підставі відповідного розпорядження, у порядку, установленому законодавством.

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати продаж державних облігацій України, що є в портфелі Національного банку, з обов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час [4].

Незважаючи на те, що із Положення виключено стабілізаційні кредити як інструмент рефінансування, у суспільстві все ще панує точка зору про необхідність його використання з метою надання НБУ коштів банківським установам для цільового фінансування окремих галузей економіки чи напрямів діяльності (сільського господарства, будівництва тощо) [14, c. 83].

Стабілізаційний кредит – це кредит НБУ, що може надаватись комерційному банку на підтримку виконання заходів фінансового оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначений Правлінням НБУ строк.

Стабілізаційний кредит надається платоспроможному банку для підтримки ліквідності на строк до 90 днів. Національний банк має право приймати рішення про продовження строку користування стабілізаційним кредитом на строк до 90 днів. Загальний строк користування стабілізаційним кредитом з урахуванням усіх продовжень строку користування ним не може перевищувати 360 днів, а в разі реальної загрози стабільності роботи банку - 450 днів.

Національний банк має право приймати рішення щодо взяття за стабілізаційним кредитом однорідного або змішаного забезпечення.

Процентна ставка за стабілізаційним кредитом є змінною, її розмір визначається в річних процентах на рівні облікової ставки Національного банку плюс два процентних пункти.

Національний банк з метою обмеження ризику ліквідності банку має право під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановити обмеження та вимоги щодо його діяльності.

Національний банк надає стабілізаційний кредит чи здійснює зміну умов кредитного договору під основне та додаткове забезпечення. Перелік забезпечення за стабілізаційним кредитом, вимоги до забезпечення та порядок його врахування визначені в додатку А.

Банк для отримання стабілізаційного кредиту має подати до Національного банку такі документи:

а)                 клопотання про надання стабілізаційного кредиту із зазначенням його суми, строку користування ним, переліку забезпечення та його розміру, напрямів спрямування кредитних коштів. Клопотання має бути підписане головою правління (ради директорів) банку, засвідчене відбитком печатки банку та зареєстроване в банку;

б)                програму фінансового оздоровлення банку, спрямовану на вирішення протягом строку користування стабілізаційним кредитом проблем ліквідності, поліпшення структури активів, дохідності, рентабельності тощо;

в)                графік повернення стабілізаційного кредиту (рівними за обсягами платежами) та сплати процентів за користування ним зі щомісячною розбивкою на весь строк користування стабілізаційним кредитом, підписаний головою правління (ради директорів) банку;

г)                 документи, що підтверджують право власності банку або майнового поручителя на запропоноване забезпечення за стабілізаційним кредитом [3].

У період, коли здійснюються заходи щодо розширення функціонування фондового ринку та створення відповідної ринкової фондової інфраструктури, а також з метою сприяння банкам у ефективнішому кредитуванні реального сектору економіки, який потребує довготриваліших періодів кредитування, вирішено здійснювати рефінансування банків шляхом заміщення короткотермінових ресурсів банків на довготермінові (до трьох років) ресурси Національного банку України.

Сутність цього положення виражають такі основні його засади:

-                     незмінність загальної тенденції збільшення грошової маси із обігу;

-                     зменшення ризиковості в діяльності банків у процесі кредитування;

-                     сприяння банкам щодо можливості здійснювати кредитування ефективних програм реального сектору економіки на більш тривалий період (понад один рік);

-                     сприяння зменшенню вартості кредитів для реального сектору економіки.

Реалізація цього виду механізму рефінансування вперше була запропонована саме в Україні. Світовий банківський досвід такої практики рефінансування не має [10, c.7].

Вплив світової фінансової кризи достатньо чітко продемонстрував нездатність вітчизняної банківської системи протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись до постійно змінюваних ринкових умов і проявів потенційних ризиків які можуть негативно позначитись на діяльності вітчизняних банківських установ.

Страницы: 1, 2, 3