Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження

Роль банківської системи у боротьбі з відмиванням коштів незаконного походження

1. Сутність проблеми легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом

1.1 Економіко-правова характеристика поняття «легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом»

Президентська комісія США по боротьбі з організованою злочинністю в 1984 р. використовувала наступне формулювання: відмивання грошей – це процес, за допомогою якого ховається існування, незаконне походження або незаконне використання доходів і потім ці доходи маскуються таким чином, ніби вони були отримані від законної діяльності [29, c. 20].

Першим міжнародним актом, спрямованим на боротьбу з відмиванням грошей, стала Віденська конвенція ООН «Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин» від 20 грудня 1988 р. [8], що сильно вплинула на розвиток відповідного законодавства західних країн. Віденська конвенція визнала злочином відмивання грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків. У той же час розвиток організованої злочинності призвів до зростання доходів злочинних організацій, одержуваних з інших сфер незаконної діяльності. Частина цих доходів також відмивалася і потім інвестувалася в легальну економіку.

Конвенція Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів від злочинної діяльності» визнала злочином дії по відмиванню грошей, отриманих не тільки від наркобізнесу, але і від інших видів злочинної діяльності, визначивши перелік правопорушень, пов'язаних з цим процесом [10].

Проведений аналіз міжнародних та національних нормативних актів дає змогу зробити висновок, що вперше визначення терміну відмивання грошей зустрічається в Директиві Парламенту та Ради ЄС «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей (2005/60/ЄЕС)» [11]. У цьому документі, на нашу думку, надано найбільш вичерпне визначення терміну відмивання грошей. Сутність цього терміну полягає в тому, що, як показав проведений нами аналіз, в міжнародній практиці такі дії визначаються у наступних чотирьох елементах:

1)                перетворення і передача майна, знаючи, що це майно отримане в результаті злочинної діяльності або в співучасті в такій діяльності з метою приховування або маскування незаконного походження коштів, або надання допомоги будь-якій особі, втягненій в таку діяльність, з метою запобігання юридичних наслідків цієї діяльності;

2)                приховування або маскування дійсних джерел, місцезнаходження, розміщення, переміщення, приналежності прав або власності майна, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

3)                придбання, володіння або користування майном, знаючи, що таке майно отримане в результаті злочинної діяльності або співучасті в такій діяльності;

4)                співучасть, надання допомоги, спроби щодо здійснення або надання допомоги в здійсненні, підбурюванні, сприянні або наданні порад щодо здійснення дій, зазначених у попередньому пункті [9,10,11].

Аналіз міжнародних нормативних актів виявив, що до легалізації злочинних доходів можна також віднести:

1)                приховування слідів надходження доходів, отриманих з нелегальних джерел;

2)                створення вигляду законності одержання доходів;

3)                приховування осіб, що одержують незаконні доходи й ініціюють сам процес відмивання;

4)                забезпечення зручного й оперативного доступу до коштів, отриманих з нелегальних джерел;

5)                створення умов для безпечного і комфортного споживання відмитих коштів;

6)                створення умов для безпечного інвестування доходів у легальний бізнес [9,10,11].

Для розробки міжнародних норм протидії легалізації грошей і фінансування тероризму в 1989 р. була створена міжнародна організація FATF – Група по розробці фінансових заходів по боротьбі з відмиванням грошей. Спочатку FATF була покликана розробити заходи протидії легалізації коштів, отриманих від торгівлі наркотичними і психотропними речовинами на виконання Конвенції ООН «Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин» від 20 грудня 1988 р [8]. Згодом масштаби діяльності цієї міжнародної організації розширилися, про що ми розповімо нижче. Крім того, FATF публікує список країн, що не сприяють боротьбі з легалізацією грошей, надає рекомендації по прийняттю цими країнами національних законодавств щодо протидії легалізації на основі міжнародних стандартів і т. п. Список таких країн став показником надійності їхньої економіки, інвестиційної привабливості і міжнародного визнання.

За визначенням FATF, легалізація (відмивання) доходів, отриманих незаконним шляхом, – це надання правомірного вигляду володінню, використанню або розпорядженню коштами або іншим майном, придбаним свідомо незаконним шляхом [21].

Аналіз праць вітчизняних вчених дає змогу узагальнити структуру кримінально-економічного циклу і звести її до трьох структурно-послідовних дій: а) генерування кримінального доходу; б) легалізація кримінальних коштів; в) використання легалізованих кримінальних коштів [23, 26, 29, 36].

Генерування кримінального доходу – фаза кримінального економічного циклу, змістом якої є одержання доходу в результаті злочинної (суспільно небезпечної) діяльності.

Легалізація кримінальних коштів – фаза кримінального економічного циклу, змістом якої є фінансові операції, спрямовані на додання злочинно отриманим коштам видимості отриманих законним шляхом.

Використання легалізованих кримінальних коштів – фаза кримінального економічного циклу, що включає споживання, кримінальне інвестування злочинних доходів (використання легалізованих злочинно отриманих коштів для поновлення і розширення злочинної організації), інфільтрація їх у легальний бізнес (використання легалізованих злочинно отриманих коштів для здійснення прямих і портфельних інвестицій в організації легального бізнесу).

Для аналізу об'єкту відмивання (доходи, одержані злочинним шляхом) варто звернутися до міжнародної правової практики. Так, Конвенція ООН від 20 грудня 1988 р. відзначає, що в рамках цього документа об’єктом відмивання є «доходи», які означають будь-яку власність, отриману або придбану прямо або опосередковано внаслідок здійснення правопорушення [8]. Конвенція Ради Європи від 8 листопаду 1990 р. визначає, що «доходи» – це будь-яка економічна вигода, придбана злочинним шляхом, що може складатися з будь-якої власності [10].

У Міжнародній Конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму від 9 грудня 1999 р. об’єктом відмивання називають «надходження». Надходження означають будь-яку економічну вигоду, отриману внаслідок здійснення предикатного злочину, що може складатися: з матеріальної власності; власності, вираженої в правах; власності на рухоме або нерухоме майно; власності на правові документи, які підтверджують право на таку власність або частину в ній [9]. У Конвенції також конкретизується поняття:

Надходження – це будь-які грошові кошти (активи будь-якого роду, матеріального або нематеріального, рухомі або нерухомі, незалежно від способу їхнього придбання, а також юридичні документи або акти в будь-якій формі, у тому числі в електронній або цифровій, котрі засвідчують право на такі активи або участь у них, включаючи банківські кредити, дорожні чеки, банківські чеки, поштові перекази, акції, облігації, векселі, акредитиви, але не обмежуючись ними), отримані або придбані прямо або опосередковано шляхом здійснення злочину, зазначеного в статті 2 Конвенції [9].

Відмивання грошей може визнаватися злочином тільки за умов доведення факту скоєння предикатного злочину, яким було згенеровано дохід. Предикатним злочином, згідно міжнародних вимог, визнається суспільно-небезпечне протиправне діяння, яке карається національним кримінальним законом позбавленням волі на строк три і більше років [9].

Відмивання грошей – досить складний процес: доходи, отримані злочинним шляхом, проводяться через фінансову систему з метою приховання їхнього нелегального походження і надання їм виду законно отриманих.

Хоча процес відмивання грошей найбільш часто складається зі складної послідовності операцій, та аналіз міжнародних нормативних актів показує, що в цілому він зводиться до трьох основних дій

Розміщення – це фізичне розміщення наявних коштів у фінансові інструменти, а також розміщення коштів, територіально віддалене від місць їхнього походження.

Аналіз документів міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана з цією проблемою, дає достатнє підґрунтя для представлення структурованої схеми об’єктів розміщення доходів, одержаних злочинним шляхом. Можна стверджувати, що на стадії розміщення нелегальні доходи розміщують:

▪ у традиційних фінансових установах;

▪ у нетрадиційних фінансових установах;

▪ через установи нефінансового сектора;

▪ за межами країни.

Перша форма розміщення – розміщення у традиційних фінансових установах.

Подібні установи здійснюють фінансову діяльність на основі ліцензії або дозволу. До них відносяться банківські і спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні інститути (комерційні банки, ощадні банки та асоціації, кредитні союзи, взаємні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії, фінансові компанії, інвестиційні фонди), діяльність яких регулюється державними органами. Аналіз нормативно-методичних матеріалів FATF, які було проаналізовано нами в процесі дослідження, дає змогу виділити такі методи [38]:

▪ смерфінг (smurphing) – поділ суми на кілька дрібних, нижче встановленої граничної суми, з метою уникнення повідомлення про неї;

▪ встановлення контролю над фінансовими установами;

▪ незаконне використання виключень із закону;

▪ використання кореспондентських відносин між банками;

▪ створення помилкового аудиторського сліду;

▪ переказ коштів, отриманих незаконним шляхом, за кордон;

▪ використання «колективних» рахунків;

▪ використання транзитних рахунків;

▪ механізм гарантії позички;

▪ обмін дрібних банкнот на купюри більшої вартості;

▪ злиття законних і незаконних коштів.

Друга форма розміщення – розміщення в нетрадиційних фінансових установах.

Як свідчить міжнародна практика, до нетрадиційних фінансових установ необхідно відносити небанківські фінансові установи, що фактично здійснюють надання банківських послуг. До них відносяться [38]:

а) установи, що здійснюють валютні операції;

б) валютні біржі;

в) організації, що здійснюють грошові перекази;

г) брокери по цінних паперах;

д) брокери і дилери по дорогоцінних металах,

е) казино та інші заклади, що займаються азартними іграми;

є) адвокати, висококваліфіковані бухгалтери, фінансові радники

Третя форма розміщення – розміщення через установи нефінансового сектора.

Звичайно виділяються наступні види нефінансових установ, що активно використовуються для відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом Вразливим для використання цих закладів з метою відмивання грошей є притаманні цьому бізнесу розрахунки готівкою.

1.                Установи, пов'язані з індустрією розваг (підприємства, що організують дозвілля в цілому; бари; кафе-морозиво; дискотеки; спортивні оздоровчі центри; готелі і ресторани; клуби для чоловіків; агентства по організації концертів; масажні салони; піцерії; сауни; секс-шопи; відеотеки).

2.                Роздрібна торгівля (антикварні магазини; комісійні магазини; магазини з продажу електронно-обчислювальної техніки; фотомагазини; ювелірні магазини; пункти прокату; магазини з продажу зброї; фірми-постачальники для ресторанів).

3.                Підприємства сфери послуг (фірми по установці різних автоматів; агентства, що здійснюють перевезення автобусами; друкарні; фірми по найманню житла; агентства по організації морських і річкових перевезень; майстерні по виконанню татуювань і т.д.)

4.                Інші підприємства (будівельні фірми; підприємства, що торгують металобрухтом).

Четверта форма розміщення – розміщення за межами країни.

Розміщення незаконно отриманих доходів за кордоном без залучення офіційних установ відбувається за допомогою фізичного вивозу коштів. Він здійснюється різними методами, серед яких найбільш типовими є: схований вивіз грошей кур'єрами (контрабанда); вивіз грошей у схованках у транспортних засобах або вантажах; поштовими відправленнями; з використанням підпільних банківських систем.

Наступною – другою стадією відмивання брудних коштів – є шарування.

Шарування – відокремлення незаконних доходів від їхніх джерел шляхом створення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування аудиторського сліду цих доходів.

Завдання на цій стадії полягає в тому, щоб шляхом складної послідовності фінансових операцій (накладання шарів) відокремити незаконні доходи від їхнього джерела і сховати так званий аудиторський слід (відстеження угод при проведенні перевірки). Ця стадія може включати такі операції, як переказ депонованої готівки, конвертація депонованої готівки в грошово-кредитні інструменти (облігації, акції, дорожні чеки та ін.), перепродаж товарів високої цінності і грошово-кредитних інструментів, інвестиції в нерухомість і легальний бізнес, особливо в індустрію туризму і дозвілля. Компанії, зареєстровані в офшорних зонах – типовий інструмент, що використовується на стадії «шарування» [38].

Аналіз документів міжнародних організацій, зокрема Егмонтської групи органів фінансової розвідки, дозволив визначити найбільш притаманні для цієї стадії відмивання грошей методи і способи.

Електронний переказ коштів. Є, мабуть, найбільш важливим із сучасних методів «шарування». Він надає злочинцям такі переваги, як швидкість, мінімальний аудиторський слід і висока анонімність при значному обсязі грошових переказів. Подібний переказ, що маскується помилковими угодами за допомогою самоліквідації фірм, дозволяє досить ефективно ховати джерело походження фінансових коштів.

Перетворення готівки в грошові інструменти. Після того, як незаконні доходи успішно розміщені у фінансових установах, вони перетворюються в грошові інструменти (дорожні чеки, грошові перекази, банківські чеки, облігації та акції), що полегшує вивіз незаконних доходів із країни.

Продаж майна, придбаного за готівку. Коли особа, яка відмиває гроші, поміщає їх у придбане майно. Останнє згодом перепродається усередині країни або вивозиться за кордоном.

Третя стадія процесу відмивання брудних коштів – інтеграція. Інтеграція – надання видимості легальності злочинно отриманим фінансовим коштам. Після того, як процес розшарування успішно проведений, особи, які відмивають гроші, повинні створити видимість легальності при поясненні джерел появи свого багатства. На стадії інтеграції відмиті гроші вносяться в банківську систему під виглядом законно зароблених доходів. На цій фазі гроші знаходять легальне джерело походження та інвестуються в легальну економіку.

При інтеграції відмиті гроші повертаються в банківську систему під виглядом легально зароблених доходів. Інтеграція може включати досить велику кількість різного роду способів і технік, наприклад використання компаній для надання позики в розмірі незаконних доходів або використання коштів, депонованих в іноземному банку, як заставу під кредити місцевих банків [39, c. 33].

Якщо слід грошей, що відмиваються, не був виявлений на двох перших стадіях, то потім відокремити законні гроші від незаконних досить складно. Виявлення відмитих грошей на стадії інтеграції стає можливим, як правило, лише за допомогою агентурної роботи.

Найбільш притаманні для стадії інтеграції методи і способи:

1.                Продаж нерухомого майна підставної компанії. Нерухомість може бути куплена підставною фірмою, що використовує незаконні гроші. Виторг від наступного продажу цієї нерухомості вже вважається законно заробленим доходом.

2.                Перекручування цін зовнішньоторговельних операцій. Як показала практика міжнародного досвіду, цей метод застосовується найчастіше для інтеграції незаконних доходів в економіку.

3.                Угоди із заниженням ціни. Купується будинок за заниженою ціною, а різниця доплачується брудними грішми. Після цього імітується ремонт, і об'єкт продається за більш високу ціну.

4.                Угоди із завищенням ціни. Поширені на аукціонах, в операціях із творами мистецтва. Речі, вартість яких можна визначити лише умовно, продаються по дуже високій ціні.

5.                Трансферпрайсинг. Складаються два договори: реальний і фіктивний (із завищеною сумою угоди). За фіктивним договором гроші переводяться фірмі-посередникові, як правило, зареєстрованої в офшорній зоні. Різниця між реальною і фіктивною ціною залишається на рахунку цієї фірми як дохід.

6.                Використання банківських рахунків іноземної або спільної фірми. Основна мета – маніпулювання грішми у виді надання позичок, оплати акредитивів, виплати гонорару за консультації, читання лекцій, проведення платежів по фальшивих договорах або за фіктивні послуги.

7.                Відмивання через казино і лотереї. для легалізації злочинних доходів використовується механізм декларування виграшу як засобу маскування незаконного походження таких коштів.

8.                Установлення контролю над іноземними банками [38].

Використання зазначених методів інтеграції грошової маси істотно полегшується в зв'язку з існуванням закордонних банків, що не зацікавлені давати поліції відповідну інформацію про своїх клієнтів. Мова йде, головним чином, про офшорний банківський бізнес, що вважається в даний час одним із найбільш прибуткових.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7