Основи банківської справи

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова направленість.

2. Термін кредиту.

3. Вид відсоткової ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

19. Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.  Збереженість основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.  Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами і в минулому.  Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.  Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.  Оцінка фінансового стану позичальника — юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них: — коефіцієнт загальної ліквідності (К1); — коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2); — коефіцієнт автономності (К3); — коефіцієнт маневреності власних коштів (К4).  Названі показники розраховуються за формулою:

де ЗЗ — запаси і затрати; ГК — грошові кошти; ДЗ — дебіторська заборгованість; КФВ — короткострокові фінансові вкладення; ЗК — зобов’язання короткострокові.  Теоретичне значення К1 не менше 2 – 2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань підприємство повинно мати 2 – 2,5 гривні ліквідних активів.

Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2 – 0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов’язань мати 20 – 25 коп. абсолютно ліквідних активів.

де З — усі зобов’язання; ВК — власні кошти.  Теоретичне значення К3 — не більше 1, тобто зобов’язання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.

де ОА — основні активи.  Теоретичне значення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних активів (ВК — ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів.  Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об’єднати в певні групи показників: — погашення боргу; — ділової активності; — рентабельності; — використання основного капіталу.  У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти: — грошового потоку (К5); — процентних виплат (К6).

де По — прибуток після сплати податків; А — амортизація; Д — дивіденди; З — зобов’язання, строком виконання до одного року.  Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

де П1 — прибуток до сплати податків; ПП — процентні платежі.  Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.  Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності: — дебіторської заборгованості (К7); — запасів і витрат (К8); — кредиторської заборгованості (К9). Дср  365

де Дср — середня сума дебіторських рахунків; СПК — сума продажів у кредит.  Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств-родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення — на прискорення такої швидкості.

де ЗЗ — запаси і затрати; СТ — собівартість проданих товарів і послуг.  Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

де Ро — рахунки до оплати; Сп — сума покупок.  І цей показник використовується для порівняння. Він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження — на дострокову сплату рахунків.  Показники рентабельності включають: — рентабельність підприємства (Р1); — рентабельність реалізованої продукції (Р2); — рентабельність акціонерного капіталу (Р3); — рентабельність активів (Р4); — рентабельність витрат (Р5).

де ЧП — чистий прибуток; СОБк — середній залишок оборотного капіталу; СОНк — середній залишок основного капіталу.

де В — виторг від реалізації продукції.

де Ак — акціонерний капітал.

де А — активи.

де З — затрати.  Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.  Оцінка фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі: — дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України; — аналізу прибутків та збитків; — аналізу якості активів та пасивів; — створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій; — виконання зобов’язань комерційним банком у минулому; — якості банківського менеджменту.  При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані: — соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи; — сімейний стан клієнта; — вік та здоров’я клієнта; — доходи і витрати клієнта; — інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами; — зв’язки клієнта у діловому світі тощо.  Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.  Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.  Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

20. Споживче кредитування та його організаційні форми

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва. Головними параметрами споживчого кредиту є: 1) доступність кредиту; 2) величина відсоткової ставки; 3) строки надання і погашення; 4) здатність позичальника повернути кредит. Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками. У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб'єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівково) і продажу в розстрочку. До числа суб'єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи. Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи: 1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність); 2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна). Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника. Історично першою формою споживчого кредиту була так звана "талі трейд" — торгівля в розстрочку, яка почала розвиватися в Західній Європі ще у XVIII ст. Мандрівні торговці ("талімени") періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певні місцевості і певним сім'ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття). В умовах низької купівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру. Так було, приміром, у XIX ст. і на початку XX ст., коли наймані робітники були вимушені купувати споживчі товари в заводських лавках за підвищеними цінами в рахунок майбутньої заробітної плати. Такий грабіжницький споживчий кредит був одним із джерел посилення експлуатації найманої робочої сили. Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами. Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині XIX ст. для прискорення реалізації швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягає при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку — автомобіля. У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвиткові споживчої сфери.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку, які включають: пріоритетні напрями в кредитуванні; обсяги кредитів та структуру кредитного портфеля; граничні розміри кредиту на одного позичальника; методику оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника; рівень процентної ставки тощо. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку із кредитною заявкою, до складу якої входить певний пакет документів. Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції, і для різних клієнтів та програм кредитування він може бути різним. Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо). У кредитному договорі передбачаються: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, форма забезпечення зобов'язань позичальника, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів й основного боргу, права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів, перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування, періодичність їх подання банку, можливість проведення банком перевірок на місці, наявності і стану зберігання заставного майна тощо. На даний момент споживчі кредити є досить дорогим задоволенням, але в умовах зростання інфляції охочих взяти кредит вистачає. Я думаю, що споживчі кредити не подешевшають до тих пір, поки банки не понизять ставку по депозитах. Останнім часом українські банки, адекватно реагуючи на попит, що зростає, активно розвивають споживче кредитування, всіляко заохочуючи моду на "життя в кредит". Внаслідок цього якість життя перевищує кількість і якість праці. Така ситуація є результатом гонитви банків за клієнтами. Крім того, кредитуючи населення такими швидкими темпами, банки посилюють інфляцію – швидке зростання кредитування фізичних осіб збільшує внутрішнє споживання і викликає зростання цін на різних ринках країни. Я зробила висновок, що все ж на сьогодні краще для економіки країни зменшити об’єми споживчого кредитування, що можливе через посилення банками вимог до позичальника, і, як наслідок, зменшиться ризиковість цього виду кредитування. Питання зниження темпів зростання споживчого кредитування вже обговорювалося депутатами, але до розгляду у Верховній Раді процес поки не дійшов. Щоб уникнути проблем з поверненням кредитів, українським банкам необхідно посилити вимоги до позичальників, підвищити первинний внесок або дисконт при житловому кредитуванні, відстежувати випадки завищення вартості квартир, детально аналізувати платоспроможність позичальників, розділяти їх споживчі і інвестиційні потреби, застосовувати скорингову систему оцінки платоспроможності позичальника, враховувати кредитну історію, для чого спочатку потрібно почати співпрацювати з кредитними бюро. Треба обережно відноситися до компаній, які залежать від залучення зовнішніх запозичень. Фінансова криза в Казахстані почалася саме з різкого обмеження зовнішніх запозичень. У Україні світова фінансова криза із-за надмірної схильності банків до ризику може привести до погіршення їх кредитних портфелів, і насамперед в сегменті споживчого кредитування. Цю ситуацію посилить висока інфляція. У разі девальвації гривні виникнуть проблеми з валютними кредитами. Якщо Національний банк заборонить або обмежить валютне кредитування, якість кредитних портфелів також погіршає і може спровокувати початок кризи. Думаю, в Україні події розвиватимуться за російським або латвійським сценарієм. Є досвід Росії, де центральний банк підтримує ліквідність, і досвід Латвії, коли жорстка боротьба з інфляцією ударила по фінансовій системі. Для вдосконалення діяльності банківської системи необхідні сприятливіші умови кредитування. Доцільно розробити законопроект про кредитування, в якому передбачити ефективний захист прав та інтересів кредиторів та позичальників, посилення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання ними зобов'язань; удосконалити порядок реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів, стимулювати зростання обсягів грошових вкладів населення для створення міцної клієнтської бази.

21. Сутність та структура фондового ринку

Фондовий ринок – це загальна назва цілої системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об’єднує чотири головні складові:

- ринок позикового капіталу;

- валютний ринок;

- ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;

- ринок цінних паперів.

В свою чергу кожна з цих складових взаємопов’язана з іншими в рамках загальної системи фінансових ресурсів.[8;34-36]

Валютний ринок – це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів і позикового капіталу призначені для мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів є багатоперспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами. Ринок цінних паперів є важливим сектором фінансового ринку ,цінний папір виступає специфічним товаром, який вільно обертається на біржовому та позабіржовому ринку між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово вільних коштів інвесторів.

Приватизація державного майна стала визначальним фактором становлення і розвитку цінних паперів в Україні на першому етапі . Її підсумком стала поява на ринку великої кількості акцій приватизованих підприємств і рядових інвесторів, які безоплатно отримали в основному малу частку державного майна. Концентрація цих акцій в руках інституційних інвесторів буде в найближчі роки домінуючим процесом на фондовому ринку України.

В Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників РЦП.

Ринок цінних паперів, зокрема продаж акцій ВАТ на фондових біржах, набуває ваги, швидко розвивається і сприяє поглибленню ринкових відносин в Україні.

Ринок позикового капіталу – це синтез двох ринків платіжних засобів – грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов’язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

·                     об’єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;

·                     трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8