Механізм використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Пенсійний контракт та пенсійна система

Механізм використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Пенсійний контракт та пенсійна система

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.М.ОСТРОГРАДСЬКОГО

Кафедра „Фінанси і кредит”

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни „Соціальне страхування”

Виконала студентка

Групи Ф-10-1з сп

Максимова Ольга Геннадіївна

Перевірив викладач Лактіонов Ю.Г.

Кременчук 2010

Зміст

1.                Використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2.                Пенсійний контракт та пенсійна система

3.                Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

оздоровлення пенсійне забезпечення застрахований

Реформування економіки призвело до зміни організаційно-правових форм власності санаторно-курортних закладів. Припинено діяльність загальнодержавної системи реалізації санаторно-оздоровчих послуг. Зруйнована раніше діюча централізована система управління санаторно-курортним комплексом.

У 2009 році більш як дві третини загальної кількості санаторно-курортних і оздоровчих закладів в Україні знаходилися у приватній власності, що стало однією з причин подорожчання вартості послуг для населення. Суб'єкти господарювання регулюють і формують вартість путівок до санаторно-курортних закладів та санаторіїв-профілакторіїв підприємств самостійно, виходячи із кон'юнктури ринку.

Нині будівництво дитячих оздоровчих закладів практично не ведеться, а матеріально-технічна база існуючих потребує відновлення. Діюча у 2009 році оздоровча база позаміських та санаторно-курортних закладів при повній завантаженості ліжко-місць у літній період спроможна забезпечити оздоровчими послугами лише 30 відс. дітей шкільного віку.

Найбільшу частку в загальному обсязі видатків на оздоровчі заходи займали витрати на санаторно-курортне лікування застрахованих осіб та членів їх сімей: у 2007 році - 63,1 відс., у 2008 - 64,2 відс., у 2009 році - 62 відсотки.

Механізм забезпечення застрахованих осіб та членів їх сімей санаторно-курортними путівками врегульовано Інструкцією про санаторно-курортне лікування, зокрема, встановлена періодичність оздоровлення застрахованих осіб, щонайменше, один раз на 2 календарні роки, а у разі наявності медичних показань - щорічно.

Темпи зростання видатків Фонду на оздоровчі заходи є неспівставними із темпами зростання цін на путівки, що обмежує збільшення кількості санаторно-курортних путівок.

У 2009 році середня вартість 1 дня оздоровлення в санаторно-курортних закладах за рахунок коштів Фонду становила, розрахунково, 101,8 грн. і зросла, порівняно з 2007 роком, майже на третину, в той час як обсяги видатків на придбання санаторно-курортних путівок зросли лише на 22 відсотки.

Як наслідок, за рахунок коштів Фонду оздоровлюється незначне коло застрахованих осіб, а переважна їх більшість змушена оздоровлюватись самостійно, за власні кошти. Постійне зростання вартості санаторно-курортних путівок та низький рівень заробітної плати, особливо в аграрному секторі економіки, обмежують можливості здійснювати оздоровлення.

Середня вартість путівки, що склалася у 2009 році, більш як у 4 рази перевищувала прожитковий мінімум для працездатної особи на 2009 рік та більш ніж удвічі - середньомісячну заробітну плату (1041 грн.).

Уточнені обсяги видатків на санаторно-курортне лікування були затверджені у сумі 598 млн. грн. або на 4,1 відс. менше початкових. Як наслідок, право на цей вид послуг, розрахунково, втратили майже 12 тис. застрахованих осіб.

Затверджені бюджетом Фонду на 2009 рік обсяги видатків на санаторно-курортне лікування є вкрай недостатніми для виконання завдань Фонду в частині оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей. Враховуючи визначену Фондом періодичність оздоровлення, ця сума є у шістнадцять разів меншою від необхідної (9,8 млрд. грн.), яка на сьогодні є недосяжною для Фонду.

Механізм фінансування санаторіїв-профілакторіїв врегульовано Інструкцією про часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів Фонду, їх штатних нормативів, форм фінансової звітності та норм витрат на часткове фінансування, затвердженою постановою правління Фонду від 04.03.2004 № 19 (далі - Інструкція про фінансування санаторіїв-профілакторіїв).

У 2009 році за рахунок коштів Фонду частково фінансувалися 191 санаторій-профілакторій, в яких оздоровлено 164,4 тис. осіб (відповідно, 69 та 70 відс. загальних показників оздоровлення в санаторіях-профілакторіях)*. При цьому майже половина закладів (45,6 відс.), з тих, які фінансувалися, знаходиться на території Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей, в них оздоровлено 42,6 відс. загальної чисельності оздоровлених осіб.

За даними статбюлетеня Держкомстату "Санаторно-курортне лікування, організований відпочинок та туризм в Україні" (за 2005-2006 роки) у 2009 році в країні налічувалося 277 санаторіїв-профілакторіїв, в яких оздоровлено 236 тис. осіб.

У 2009 році у Вінницькій, Тернопільській та Черкаській областях за рахунок коштів Фонду частково фінансувалися всі діючі в цих регіонах санаторії-профілакторії, у Чернівецькій - жоден з 4 діючих, у 8 регіонах відсоток закладів, які фінансувалися за рахунок коштів Фонду, коливався від 64 відс. - у Дніпропетровській області до 90 відс. - у Харківській області.

Із загальної кількості санаторіїв-профілакторіїв, що фінансувалися Фондом, 56 відс. становили заклади підприємств різної форми власності, решта - санаторії-профілакторії вищих навчальних закладів та профтехучилищ.

Кількість санаторіїв-профілакторіїв, які частково фінансуються Фондом, у 2009 році, порівняно з 2007, зменшилася на 12 відс., оздоровлених у них громадян - на 4,8 відсотка.

Фактичні видатки у 2009 році на часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів Фонду склали 90 млн. грн. або 98,9 відс. уточнених кошторисних призначень. Залишилися невикористаними 2,4 млн. грн., що свідчить про недоліки у плануванні коштів на зазначену мету.

За кошти Фонду здійснюються видатки на організацію харчування, лікування та культурне обслуговування застрахованих осіб, проведення медичних консультацій спеціалістами, оплату праці, підвищення кваліфікації працівників санаторіїв-профілакторіїв, оплату послуг та інших видатків. За рахунок власних коштів підприємств - будівництво, ремонт приміщення та обладнання і господарське утримання санаторіїв-профілакторіїв (опалення, освітлення, прибирання території і приміщень, охорона, водопостачання тощо).

Середні витрати Фонду на одну оздоровлену особу в санаторії-профілакторії у 2009 році коливалася від 438 грн. в Запорізькій області до 743 грн. в Кіровоградській, при середньому показнику по Україні 548 гривень.

Норми витрат на харчування, лікування та культурне обслуговування осіб, проведення медичних консультацій спеціалістами затверджуються правлінням Фонду і у 2009 році становили: на харчування - до 16 грн.; лікування - до 3 грн.; культобслуговування з урахуванням витрат на підготовку кадрів, оплату послуг та інших видатків - до 0,5 грн. на один людино-день; проведення медичних консультацій спеціалістами - до 1 грн. на одну путівку.

При наданні послуг застрахованим особам окремі заклади, за відсутності належного контролю з боку Фонду, не дотримувалися вимог Інструкції про фінансування санаторіїв-профілакторіїв.

Зокрема, здійснювали свою діяльність і фінансувалися за рахунок коштів Фонду, не маючи ліцензії МОЗ України на право провадження медичної практики і акредитаційного сертифікату.

Окремі заклади не встановлювали перерви між заїздами для проведення санітарної обробки приміщень санаторіїв-профілакторіїв.

Як вже зазначалося, на сьогодні законодавчо не визначені основні засади оздоровлення та відпочинку дітей, не врегульовані питання щодо повноважень у цій сфері державних і місцевих органів виконавчої влади. Не затверджені державні стандарти та державні соціальні нормативи забезпечення дітей організованими формами відпочинку та оздоровлення, розробка яких, згідно з Державною програмою відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2010 року, передбачалась у 2007 році (відповідальний - Мінсім'ямолодьспорт).

Питаннями оздоровлення дітей опікуються місцеві органи влади, Мінпраці, Міносвіти, Мінсім'ямолодьспорт, Міністерство аграрної політики. Фінансування оздоровлення пільгових категорій дітей здійснюється з державного і з місцевих бюджетів.

За рахунок коштів Фонду передбачено часткове фінансування утримання дитячих оздоровчих таборів.

Механізм оздоровлення дітей визначено Порядком часткового фінансування оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

У 2009 році за рахунок коштів Фонду на часткове фінансування оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах використано 112,5 млн. гривень.

Порівняно з 2007 роком обсяг цих видатків збільшився на 11,1 відс, але кількість оздоровлених дітей за рахунок коштів Фонду зменшилась на 13,3 відсотка. Зазначене, у першу чергу, пов'язано із щорічним зростанням вартості путівок до дитячих оздоровчих закладів, фінансовим станом підприємств та неможливістю батьків здійснити доплату до їх повної вартості.

Частина вартості путівки, оплачена за рахунок коштів Фонду, у 2009 році збільшилася порівняно з 2007 на 28 відс. і становила 330,2 гривень. В розрізі регіонів середня вартість путівки коливалась від 552 грн. у Закарпатській області до 1482 грн. в Автономній Республіці Крим.

Відповідно до розділу 2 Порядку фінансування оздоровлення дітей часткове фінансування оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах здійснюється:

- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів безпосередньо дитячому оздоровчому закладу або його власнику (засновнику) на підставі укладеного між ними договору про часткове фінансування оздоровлення дітей та заявок страхувальників. У 2009 році таким чином спрямовано 46,1 відс. коштів Фонду, призначених на цю мету;

- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів страхувальнику, який самостійно здійснює закупівлю путівок до дитячого оздоровчого закладу, включеного до переліку закладів, на підставі заявок та у межах кошторису. У 2006 році таким чином спрямовано 19,5 відс. коштів Фонду;

- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів профспілковій організації, яка самостійно здійснює закупівлю путівок до дитячого оздоровчого закладу, включеного до переліку закладів, на підставі укладеного між ними договору про часткове фінансування за рахунок коштів Фонду. У 2009 році таким чином спрямовано 34,4 відс. коштів Фонду.

Як свідчить аудит, використання коштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчих закладів супроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень.

Починаючи з 2007 року, в порядку експерименту, рішеннями правління Фонду щорічно, на підставі звернення правління Севастопольського міського відділення Фонду надається дозвіл, на закупівлю путівок до дитячих оздоровчих закладів АР Крим із стовідсотковою оплатою їх вартості за рахунок коштів Фонду з відшкодуванням застрахованими особами 10 відс. вартості путівок. За таких умов у м. Севастополі щорічно оздоровлюється понад 1,5 тис. дітей. Всього за цей період витрачено близько 5 млн. грн. коштів Фонду (у 2009 році - 2,1 млн. грн.) понад середні норми покриття витрат Фондом (40 відс. вартості путівки). Водночас для запровадження такого експерименту по м. Севастополь немає економічних підстав. У 2009 році середня заробітна плата штатних працівників у м. Севастополь складала 1005 грн. або 96,5 відс. загального рівня та перевищувала середню заробітну плату штатних працівників у 20 областях України.

Використання коштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчих закладів супроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень. Запровадження Фондом експерименту в м. Севастополі щодо оплати за рахунок коштів Фонду 90 відсотків вартості дитячих путівок поставило в нерівні умови сім'ї застрахованих осіб з дітьми інших регіонів країни.

2. Пенсійний контракт та пенсійна система

Принципово новим для нашої держави напрямом розвитку пенсійного забезпечення є поєднання державного і приватного (недержавного) пенсійного забезпечення. Важливу частину реформи загальнодержавної пенсійної системи складає приватне, або недержавне, пенсійне забезпечення, яке функціонує у багатьох державах світу.

Реформування пенсійної системи, окрім соціальних та економічних, викликане певними правовими факторами. Майновий обіг поступово переходить до приватноправових відносин із їх диспозитивністю, свободою договору, юридичною рівністю та самостійною майновою відповідальністю суб’єктів таких відносин. Наповнюються новим змістом і трансформуються цивільно-правові інститути. Особливо чітко це можна спостерігати на прикладі правового статусу і відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення.

Основним законом, що регулює відносини з недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі між недержавним пенсійним фондом, його вкладниками та учасниками, є Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09 липня 2003 року. Сьогодні в Україні недержавне пенсійне забезпечення у повній мірі здійснюється через недержавні пенсійні фонди (далі — НПФ). Учасники і вкладники НПФ є, беззаперечно, одними з основних суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення. Окрім того, що вони беруть безпосередню участь у здійсненні недержавного пенсійного забезпечення, категорії вкладників та учасників є визначальними при віднесенні НПФ до того чи іншого виду і при окресленні правового статусу НПФ в цілому. Незважаючи на це, в Україні питання правового регулювання відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення, та й узагалі всього комплексу цивільно-правових відносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення залишається не розробленим, у більшості джерел висвітлюються економічні питання, що може спричинити певні непорозуміння і в практичній діяльності суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.

Цим зумовлена актуальність і нагальність з’ясування багатьох питань, які стосуються відносин і договорів, що їх опосередковують, між НПФ, вкладниками та учасниками.

Враховуючи специфіку недержавного пенсійного забезпечення, для повноти дослідження нами спершу буде розкрито поняття, що використовуються: НПФ, учасник, вкладник.

Не зупиняючись детально на підходах до визначення НПФ, зазначимо лише, що в Україні історично НПФ утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, в рамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення, у тому числі укладання пенсійних договорів (контрактів). З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» Україна перейшла до багаторівневої системи недержавного пенсійного забезпечення, у якій поряд із НПФ чільне місце займають особи, які надають послуги НПФ, і виконують частину його функцій — адміністратор, особа, яка здійснює управління активами, зберігач.

Сьогодні в Україні існує законодавче визначення недержавного пенсійного фонду — це юридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку (ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Таким чином, НПФ:

1) є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства);

2) провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду;

3) забезпечує управління накопиченими пенсійними активами;

4) забезпечує здійснення пенсійних виплат учасникам.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» учасник НПФ — фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до НПФ. Ч. 1 ст. 7 Закону конкретизує це визначення: учасником визнається особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески і яка має право або набуде право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.

Фактично можна виділити дві категорії учасників:

1) особи, які ще не досягли пенсійного віку та перебувають у пенсійному фонді на етапі накопичення внесків; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі пенсійного контракту;

2) особи, які вже досягли пенсійного віку, отримують із пенсійного фонду виплати, та вправі додатково здійснювати внески на власну користь; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі договору про виплату пенсії на визначений строк та додатково — у випадку продовження сплати пенсійних внесків — у формі пенсійного контракту.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Основними принципами недержавного пенсійного забезпечення учасників НПФ є:

1) добровільність участі особи у будь-якому НПФ, неможливість обмеження прав фізичних осіб на самостійну участь у будь-якому пенсійному фонді юридичною-особою роботодавцем, об’єднанням юридичних чи фізичних осіб;

2) можливість участі у кількох НПФ за власним вибором;

3) можливість у будь-якому пенсійному фонді бути одночасно учасником і вкладником такого фонду.

Вкладник НПФ — особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до НПФ відповідно до умов пенсійного контракту. Перелік осіб, які можуть бути учасниками НПФ, зазначений у абзаці 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»: вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

Основним договором, який визначає відносини НПФ і вкладника, є пенсійний контракт. Відповідно до статей 1 та 55 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійний контракт — це договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду. Розглянемо цивільно-правові ознаки пенсійного контракту.

Пенсійний контракт є договором між НПФ і вкладником, згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасників, вказаних вкладником. Пенсійний контракт є довірчим правочином, оскільки передбачає, що вкладники передають грошові кошти до пенсійного фонду «на довіру», довіряючи вибір особи, яка буде здійснювати управління цими коштами.

Пенсійний контракт відрізняється від інших цивільно-правових договорів, у тому числі від договорів про надання фінансових послуг.

На відміну від депозитних договорів, пенсійний контракт передбачає приймання коштів «на довіру». НПФ і особа, що здійснює управління активами, зобов’язані дотримуватися встановлених законодавством і договором про управління активами обмежень щодо розпорядження цими коштами, тоді як банк за депозитним договором здійснює розпорядження коштами, внесеними на депозит, за власним розсудом. Власником коштів, унесених на депозит, є банк, тоді як власником коштів, внесених згідно з пенсійним контрактом, є учасник. Крім того, за пенсійним контрактом ризики неотримання інвестиційного прибутку несе і учасник, цей прибуток не є заздалегідь визначеним, а за депозитним договором ризик від можливих збитків при розміщенні коштів депонента несе сам банк, і в договорі визначається фіксований процент, який отримає депонент. Як правило, пенсійний контракт є довгостроковим договором, тоді як депозитний договір укладається на більш короткі строки. Після закінчення дії пенсійного контракту учасник може отримати внесені пенсійні кошти лише шляхом пенсійних виплат, тобто пенсійний контракт має чітко визначене цільове призначення — недержавне пенсійне забезпечення, водночас після закінчення строку дії депозитного договору чи у разі його дострокового розірвання депоненту повертаються внесені ним кошти.

Страницы: 1, 2