Методи проектного фінансування

1.2 Етапи реалізації процесу проектного фінансування

Система проектного фінансування складається з чотирьох послідовних етапів (рис.1.2):

Обґрунтування джерел та інструментів фінансування;

Визначення суб’єктів проектного фінансування;

Розробка планів (схем) фінансування інвестиційних проектів;

Регулювання взаємодії учасників фінансування.

Рис.1.2 Система проектного фінансування.

Важливою складовою системи проектного фінансування виступають фінансові плани та схеми фінансування інвестиційних проектів, які мають практичне значення.

Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. Фінансовий план представляє собою узагальнюючий плановий документ, який відображає надходження та витрачання грошових коштів підприємства на поточний та довгостроковий періоди.

Процес фінансового планування, повинен включати такі етапи:

аналіз фінансових показників за попередній період на основі бухгалтер-ського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів тощо;

короткострокове фінансове планування;

довгострокове фінансове планування;

практичне впровадження планів та контроль за їх виконанням.

Важливим елементом є система бюджетування, яка складається із систем бюджетного планування структурних підрозділів, системи комплексного бюджетного планування діяльності підприємства в цілому.

Основними завданнями фінансового планування повинні бути [38]:

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Складним та багатоетапним процесом виступає також підготовка ефективної схеми фінансування проекту, в якій необхідно порівняти ефективність використання тих форм та методів його реалізації, які є доступними на інвестиційному ринку.

Схеми фінансування інвестиційних проектів можуть об’єднуватися в дві групи:

Здійснення проекту як єдиного цілого, використовуючи наявні у підприємства фінансові ресурси, різні види позичок чи позичкових коштів; можуть бути використані основні фонди компанії, включаючи нові об’єкти, які будуть побудовані в результаті реалізації проекту;

Розподіл процесу реалізації проекту на цільові підпроекти, позичкова підтримка яких базується на прямому чи непрямому кредитуванні, та поетапна реалізація таких підпроектів.

Використання першої схеми пов’язано, як правило, з реалізацією невеликих проектів, а також проектів, які за тими чи іншими причинами неможливо поділити на підпроекти.

Другий метод фінансування застосовується для складних проектів, реалізація яких розрахована на період, що перевищує типові терміни кредитування проектів учасниками інвестиційного ринку. Перевагами такого способу реалізації проекту є можливість:

Залучення до фінансування та реалізації окремих під проектів різноманітних організацій, що можуть виявити інтерес до конкретних об’єктів, що є результатом виконання лише цих під проектів;

Використовувати результати реалізації окремих підпроектів в якості гарантійних інструментів забезпечення повернення позичкових коштів на наступних етапах проекту, а амортизаційні відрахування від цих проектів - для фінансування наступних етапів проекту. Кредитна підтримка в такому випадку надається на коротший термін та на менш жорстких умовах, ніж довгостроковий кредит на реалізацію проекту в цілому, що може в свою чергу полегшити повернення довгострокової позички чи виплату лізингових платежів;

Ефективно застосовувати весь спектр позичкових інструментів, а саме корпоративних та трастових інструментів з різним ступенем участі та/чи контролю з боку кредиторів. Можуть використовуватися облігації, наприклад з зобов'язанням при певних, обумовлених заздалегідь умовах купити проект чи облігації (зобов'язання) за проектом;

Використовувати переваги періоду податкових пільг через зменшення ставок оподаткування чи передачі третій стороні, капіталізації коштів від зменшення амортизаційних податкових виплат;

Підвищити ціну акцій самого підприємства, використовуючи об’єкти, продукцію чи послуги, що є результатом окремих підпроектів. Під їх заставу може бути отриманий кредит від вітчизняних та іноземних комерційних банків.

Основними критеріями, якими слід керуватися при розробці схем фінансування інвестиційного проекту виступають [38]:

Отримання фінансових ресурсів за меншою ефективною вартістю;

Досягнення найбільшого ефекту від кредитів та податкових пільг в ті періоди, коли вони діють;

Оптимізація отриманих доходів, що забезпечується ефективним врахуванням особливостей діючого податкового (правового) середовища;

Підтримання гнучкості та мінімізації витрат на заробітну платню та інші соціальні виплати;

Мінімізація негативних наслідків від взаємних зобов’язань, що містяться у формах та методах, які використовуються та пов’язані з виплатами чи передачею власності;

Зменшення витрат фінансових коштів та ризику проектів за рахунок відповідної структури та джерел фінансування та визначених організаційних заходів, в тому числі: податкових пільг, гарантій, використання різних форм участі.

Організація проектного фінансування через використання лізингових схем є також поширеною. За такої форми організації підприємство як лізингоотримувач в результаті операції лізингу виступає підприємцем, власником, виробником. Він не лише використовує передане йому майно, але й володіє, розпоряджається їм певним чином, виступаючи при цьому повним власником вкладених ним витрат в покращення засобів виробництва, а також частини нових основних засобів в розмірі їх приросту за рахунок власного прибутку за лізинговий період.

Окремою схемою фінансування крупних інвестиційних проектів є використання позичкових коштів через механізм консорціумного кредитування. Такий механізм використовується для об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

Банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування з метою проведення спільного фінансування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Банківські консорціуми представляють собою тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій, або для кредитування однієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах. Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів. Створення консорціуму банків оформляється шляхом укладання відповідного договору, за яким кількість учасників не обмежується. Координує дії учасників консорціуму головний банк, який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. Як правило, банком-координатором виступає банк, що обслуговує клієнта, якому необхідно для реалізації проекту кошти в значних обсягах.

Кожен член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум. На підставі цих пропозицій визначаються загальні скоординовані дії, які передбачаються у консорціумному договорі.

У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, консорціумна участь кожного банку, мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та іншої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку. У консор-ціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кілька позичальників, які мають причетність до заходу, що кредитується. Позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді.

Як правило, головним банком визначається один з великих банків з достатніми пасивами, який має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв'язки з кредитними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників і який користується високою репутацією у банківських колах. Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що надається позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Чим більш значний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі і тим самим зменшується ризик для кожного банку.

В умовах недостатності надійних гарантій основою для активізації інвестиційної сфери може слугувати організація проектного фінансування у формі тимчасового об’єднання інвесторів, замовника та виконавців інвестиційного проекту.

Останньою складовою системи організації проектного фінансування виступає реалізація контролю за умовами фінансування. Належне виконання інвестиційного проекту контролюється менеджерами основних учасників проекту. Процес здійснення контролю за умовами фінансування реалізується по-різному залежно від статусу учасника.

Реалізація проектного фінансування на основі тимчасового об’єднання представлена на рис.1.3:

За такої схеми організації можливо вирішити проблему формування інвестиційних ресурсів, достовірності інформаційно-аналітичної бази проекту та можливості представлення пакету забезпечення під кредити, в тому числі через виставлення консолідованих гарантій. В межах такого об’єднання представляється доцільним залучення іноземного капіталу для реалізації проектів.

Так, кредитор здійснює зовнішній контроль та слідкує виключно за виконанням фінансових зобов’язань позичальника перед ним. Якщо фінансові зобов’язання не виконуються, то у кредитора є три варіанти подальших дій:

реструктурувати борг, тобто переглянути умови його надання;

змінити статус кредитора на статус власника, наприклад, змінюючи облігації на акції ініціатора проекту у визначеній пропорції;

вимагати виконання гарантійних зобов’язань в зв’язку з фінансовою нездатністю позичальника обслуговувати борг.

В останньому випадку, якщо кредитор займає жорстку позицію, то важливим для нього є слідкувати за поточним станом забезпечення наданого боргу.

Якщо розглядати проект з позиції його ініціатора, то необхідно докласти всіх зусиль до того, щоб проект був реалізований належним чином. Здійснення оперативного фінансового контролю над проектом виступає складним завданням у випадку, коли проект інтегровано в діюче підприємство. Тоді керівництво підприємства може скористатися одним з трьох методів.

Розробити класифікатор витрат, згідно якого різні фактично реалізовані витрати будуть враховуватися не лише за окремими підрозділами та видами, але й за проектами;

Розробити стандарти витрат на одиницю фізичного обсягу спожитих ресурсів та оцінювати не фактичні витрати за проектом, а витрати, обчислені за такими стандартами;

Використовувати змішані форми контролю, тобто те витрати, які легко віднести на даний проект, рекомендується враховувати фактично, а інші - з використанням нормативів та умов коефіцієнтів розподілу.

Ситуація спрощується, якщо проект економічно обґрунтований. В цьому випадку врахування витрат за проектом не ускладнюється. Методологія, що використовується для контролю, приблизно така ж, як і при аналізі бюджету за підприємством та підрозділами, видами діяльності. Основними заходами аналізу виконання бюджету є: використання гнучкого бюджету, тобто скорегованого на фактичний обсяг отриманого результату; та аналіз відхилень.

Порядок роботи фінансово-кредитної установи над пропозицією інвестиційних проектів включає два взаємопов’язаних етапи. На першому етапі здійснюється якісна оцінка проекту за економічними критеріями, що включає оцінку фінансового стану засновників проекту, оцінку сфери діяльності, в якій реалізується інвестиційний проект, ринкову життєздатність, обґрунтованість попереднього плану проекту та здійснюється підготовка остаточного техніко-економічного обґрунтування.

На другому етапі проект оцінюється за фінансовими критеріями, тобто проводиться його якісна оцінка: реальність вартості проекту та графіку його фінансування, обґрунтованість прогнозу експлуатаційних витрат та доходів по проекту, економічна ефективність. На базі отриманих критеріїв робиться висновок про прийнятність проекту і ризиків, пов’язаних з його реалізацією, та приймається фінансове рішення, яке на відміну від інвестиційного включає спектр питань щодо організації фінансування. Результати таких рішень виступають базою для фінансового аналізу інвестиційного проекту та прийняття інвестиційного рішення.

Оцінювання проекту за економічними критеріями розпочинається з оцінки партнерів. Вивчаються фінансовий стан кожного з партнерів, їх досвід, стан на ринку товарів та послуг, репутацію тощо. На стадії попереднього аналізу основними завданнями виступають виявлення зацікавленості партнерів в реалізації проекту та визначення їх здатності виконати комерційні та фінансові зобов’язання.

Основою кредитоспроможності позичальника виступає надійний фіна-нсовий стан. Такий загальний показник характеризується структурою, розмі-щенням та використанням власних та позичкових коштів, а також отриманням, розподілом та ефективним використанням прибутку.

В свою чергу фінансовий стан підприємства виражається його плато - та кредитоспроможністю, тобто здатністю своєчасно задовольняти платіжні вимоги згідно договорів, повертати кредит та проценти, сплачувати заробітну платню, вносити платежі та податки до бюджету. Визначення фінансового стану підприємства на основі ряду показників плато - та кредитоспроможності також виступає об’єктом економічного аналізу.

Слід відмітити, що аналіз фінансового стану повинен охоплювати інформацію про діяльність компанії в динаміці. Отримані результати порівнюються з середніми для такої галузі, а також з результатами основних конкурентів.

Аналіз кредитних відносин підтверджує, що кредитоспроможність позичальника тісно пов’язана з фінансовою стійкістю. Ґрунтовна перевірка платоспроможності позичальника та надійності проекту передує визначенню можливостей участі фінансово-кредитної установи в його фінансуванні.

При оцінюванні фінансових критеріїв проекту, проводиться аналіз реальності вартості проекту та графіку його фінансування, обґрунтованості прогнозу експлуатаційних витрат та доходів по проекту та економічної прийнятності проекту.

Фінансова оцінка базується на інформації отриманій та проаналізованій в процесі розгляду всіх інвестиційних аспектів проекту. Цінність результатів оцінки в рівній мірі залежить як від повноти та достовірності вихідних даних, так і від коректності методів, що використовують при аналізі. Фінансова оцінка втілює інтегрований підхід до аналізу проекту, і як наслідок, є ключовою при прийнятті потенційним інвестором рішення про участь в проекті.

Для фінансової оцінки проекту в динаміці використовується концепція дисконтування очікуваних чистих потоків грошових коштів. Від’ємне значення чистого потоку грошових коштів має місце в початкові періоди реалізації проекту, коли починають здійснюватися інвестиції. Лише після початку експлуатації проекту наступає період, коли виручка від реалізації продукції буде перевищувати експлуатаційні витрати та платежі за проектом, тобто буде мати місце приток коштів.

З розрахунком чистого потоку грошових коштів безпосередньо пов’язана загальна сума інвестицій, що складається з витрат на основні кошти (основні активи), передвиробничих потреб та оборотних коштів. Обґрунтованість загальної суми інвестицій визначає реальність вартості проекту та графіку його фінансування.

Головним завданням прогнозу експлуатаційних витрат та доходів по проекту є перевірка синхронності надходження та витрачання грошових засобів, тобто перевірка майбутньої ліквідності підприємства. В умовах ринку це найсерйозніша проблема, оскільки велика прострочена заборгованість передвіщає банкрутство.

Після проведення фінансового аналізу результатом якого буде позитивне рішення щодо реалізації проекту, складаються наступні розрахунки, що дозволяють визначити можливість організації фінансування:

визначаються внески учасників проекту в статутний капітал та обґрунтовуються розміри статутного капіталу та оборотного капіталу;

обчислюється потребу у зовнішніх джерелах фінансування;

головний кредитор доопрацьовує інвестиційний проект та економічну частину техніко-економічного обґрунтування, розробляє оптимальну організаційну та фінансову схему реалізації проекту та після узгодження з ініціатором проекту здійснює пошук інвесторів та забезпечує комплекс відповідних інвестиційних та страхових угод, якщо це обумовлено. За згодою з ініціатором проекту участь кредитора може бути обмежена надання будь-якої з наведених нижче послуг: оцінкою проекту, фінансовим консультування, розробкою фінансової схеми реалізації проекту;

здійснюються розрахунки використання та погашення кредиту з врахуванням домовленостей з іншими фінансово-кредитними інститут-тціями, умов кредитування тощо;

складається результуюча таблиця грошового потоку з врахуванням фінансування та фондів, які залишаються в розпорядженні засновників проекту та на які може покладатися стягнення заборгованості;

розраховуються показники покриття заборгованості надходження коштів від проекту;

розраховуються показники покриття заборгованості за різних несприятливих умов;

обчислюються показники економічної прийнятності проекту.

Економічна прийнятність проекту визначається фінансово-кредитними установами на основі коефіцієнтів-критеріїв мінімізації кредитного ризику.

Перший коефіцієнт: К1 як відношення „борг/власний капітал" має відповідати щонайменше 70: 30, тобто відношення заборгованості позичальника до свого власного капіталу не повинно перевищувати 2,33 (1.1):

K1= (L+D) /E; (1.1)

де

L - зобов’язання позичальника;

D - борг за кредитом;

E - власний капітал.

Другий коефіцієнт К2 - коефіцієнт обслуговування боргу, який означає відношення чистого прибутку позичальника за кожний фінансовий рік під час періоду надання фінансування до сукупної суми виплат боргу. До чистого прибутку включається прибуток після оподаткування, амортизація та витрати на сплату відсотків. Коефіцієнт обслуговування боргу має бути не нижчим, ніж 1,3. Такий коефіцієнт розраховується як (1.2):

K2=Pat+I+A/D+I; (1.2)

де Pat - прибуток після оподаткування;

I - відсоткові платежі;

D - частина боргу, що погашається;

A - амортизаційні відрахування [56].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10