Майнове страхування

Факторами непрямих ризиків є: стихійні лиха, несприятливі погодні умови, технічні фактори, комерційні фактори, суспільно-політичні фактори.

До стихійних лих відносяться: землетруси, вулкани, зсуви, підземні пожежі, гірські обвали, урагани, бури, град, злива, вихор, падіння пілотованих літаючих об’єктів і їхніх уламків, зриви парових котлів, машин, трубопроводів, сховищ, ушкодження водою з водопровідних, каналізаційних систем пожежегасіння, бій шибок, вітрин (для торгових підприємств).

До технічних факторів відносяться різні ризики, що покриваються страхуванням технічних ризиків (поломки і т.д.)

До комерційних факторів можна віднести:

–                    невиконання постачальниками і контрагентами своїх зобов’язань;

–                    відсутність договорів на постачання необхідних матеріалів;

–                    зміна кон’юнктури ринку;

–                    необхідність перепрофілювання.

До суспільно-політичних факторів відносяться: воєнні дії, іспити зброї, цивільні хвилювання, страйки, мітинги і т.п.

Відповідальність страховиків повинна поширюватися, насамперед, на перший і другий фактори. Але за узгодженням між страховиком і страхувальником у договір страхування можуть включатися в інші ризики.

У багатьох країнах є обмеження. Наприклад, у ФРН страховик звільняється від відповідальності, якщо процес виробництва був зупинений наприклад через настання несприятливої події під час простою, що спричиняє продовження терміну зупинки виробництва.

При страхуванні втрати прибутку об’єктом страхування є прибуток, що отримав би страхувальник, якби страхова подія не привела до зупинки виробництва. У нашій країні об’єктом страхування може служити сума виторгу від реалізації, чи чистий прибуток.

Тарифні ставки по усіх варіантах договору страхування втрати прибутку від простою строго диференціюються окремо по кожному підприємству і можуть бути розраховані наступним образом.

Визначаються середня частота (повторюваність) збитків і середня тривалість часу простою на основі наступних даних:

де      А – середня частота збитку;

У – кількість зупинок виробництва від страхових причин;

З – кількість років спостереження за даним підприємством;

D – середній період зупинки виробництва;

Е – загальний час зупинки за період виробництва.

У розрахунках враховуються моральний ризик (кваліфікація кадрів цього підприємства, його престиж і міцність положення на ринку) і технічний фактор – ступінь організації виробництва, проведення попереджувальних заходів, можливість проведення ремонту власними силами, ступінь упровадження досягнень НТП.

Визначається і виключається прибуток, що може одержати страхувальник, реалізувавши ушкоджене майно чи перекинувши робітників на інше місце роботи.

Розраховується збиток за наступною методикою:

-                     По-перше, визначається розмір прибутку, що не одержало підприємство внаслідок простою. Це можна зробити трьома способами: прийняти прибуток, що одержало підприємство за період простою торік; чи цей прибуток може бути визначений по роботі аналогічного підприємства, або береться величина, рівна добутку кількості не випущеної продукції за період простою на ціну одиниці продукції.

-                     По-друге, визначаються додаткові витрати на виробництво, якщо обидва види страхування проводяться разом.

-                     По-третє, визначаються додаткові витрати по зниженню термінів простою, наприклад оплата понаднормових годин, покупка додаткового устаткування. Ці витрати не повинні перевищувати розмір збитків, що мав би місце без цих витрат.

-                     По-четверте, розраховуються сума прибутку, додаткові витрати на виробництво і додаткові витрати по зниженню термінів простою за один день, тобто обчислюється середній збиток страхувальника за один день простою (Y).

Після цього величина визначається нетто-ставки.

У цілому, як показує досвід, тарифні ставки по страхуванню на випадок утрати прибутку в півтора-два разу вище тарифних ставок по страхуванню майна.

Цей вид страхування вимагає визначених умов організації страхової справи:

–                    страхова компанія повинна мати у своєму штаті чи широко залучати для визначення ризику фахівців – інженерів, економістів, технологів;

–                    по усіх видах страхування непрямих ризиків договори повинні укладатися не страхові агенти, а спеціальні страхові інспектори, а ще краще брокерські фірми. Це пов’язано з тим, що страхові брокери тісно зв’язані зі страхувальником, представляючи його інтереси на страховому ринку, і мають додаткову інформацію, необхідної для укладення договору страхування.

Приклад 2.

Страхування на випадок можливої втрати очікуваного прибутку чи недоотримання доходу, що передбачався.

Туристична фірма в Україні припускала відповідно до контракту про співробітництво в сфері туризму з турецькою фірмою реалізувати групові й індивідуальні тури в міста Анталії, Ізмир, Стамбул на суму 500 тис. грн. з можливістю одержання прибутку 50 тис. грн. (10%). Турфірма вирішила застрахувати туристичний ризик з відповідальністю за недоодержання планованого прибутку в розмірі 70%. Через непередбачені обставини фактична реалізація путівок склала лише 300 тис. грн. і принесла тільки 21тис. грн. (7%) прибутку. Розмір фінансового збитку турфірми склав 3%.

Страхове відшкодування:

-                     Страхування додаткових витрат можна розглядати і як доповнення до страхування втрати прибутку від простоїв, і як самостійний вид страхування. Метою такого страхування є відшкодування додаткових витрат, що виникають на підприємстві в результаті страхового випадку і необхідних для продовження його нормальної діяльності. Якщо додаткові витрати відсутні, то страхова компанія ніякої відповідальності не несе.

Якщо страхування додаткових витрат проводиться як окремий вид страхування, то їхній обсяг (страхова сума) визначається в такий спосіб:

-                     По-перше, визначаються і виключаються витрати, що підприємству не потрібно нести в період простою виробництва (сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати за винятком авансових платежів).

-                     По-друге, визначаються витрати, які підприємство продовжує нести в будь-якому випадку (операційні і загально виробничі витрати); включаючи відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд, відсотки по короткострокових кредитах, податки і збори, що не залежать від обороту.

-                     У-третіх, враховуються обов’язкові амортизаційні відрахування.

-                     По-четверте, виключаються податок на додану вартість, експортні мита, страхові платежі.

-                     По-п’яте, можуть, за узгодженням сторін враховуватися платежі по усіх видах не розірваних договорів, таких як договори, що надають юридичні, рекламні та інші послуги.

Усі зазначені витрати складаються, і визначається страхова сума, яку одержить страхувальник у випадку настання страхової події. Відповідальність страховика розповсюджуються на ті ж події, що і по страхуванню втрати прибутку від простою виробництва. Тарифна ставка розраховується аналогічним способом.

Для великих промислових підприємств має великий сенс застосовувати спільне страхування втрати прибутку від простою виробництва і страхування додаткових витрат як єдиний вид.

Інші види страхування непрямих збитків.

До інших видів страхування непрямих збитків відноситься страхування орендних платежів. Орендні платежі, що складають частину витрат підприємства, можуть відшкодовуватися по договору страхування від втрати прибутку чи страхування додаткових витрат. Але вони можуть бути і самостійними об’єктами страхування. У залежності від того, чиї страхові інтереси захищають договори страхування, розрізняють страхування орендних платежів і страхування вартості орендної плати.

Інша група страхування непрямих ризиків містить у собі такі види страхування, у яких розмір збитку прямо не зв’язаний з терміном, необхідним для відновлення загиблого майна. До них, наприклад, відносяться, страхування тимчасового прибутку і страхування від утрати доходу в результаті зміни кон’юнктури ринку.

Наприклад, при страхуванні тимчасового прибутку об’єктом страхування є прибуток, що одержав би страхувальник за умови, якби не виник обговорений у договорі страхування ризик. Як правило, такі договори укладаються підприємцями, продукція яких користається попитом короткочасний проміжок часу, наприклад перед новорічними святами. Розмір страхової суми визначається виходячи з усього розміру планованого прибутку. Розмір тарифів по цьому виді страхування в 1,5 – 2 рази вище ставок по страхуванню подібного майна.

Вищеописані методи страхування практично не застосовуються в нашій країні і страхові компанії, які першими освоять цей сектор страхового ринку зможуть сформувати крупні страхові портфелі.

7.Страхування майна громадян

Страхування майна громадян проводиться на випадок знищення, загибелі, втрати чи ушкодження майна громадян у результаті стихійних лих, нещасливих випадків і інших несприятливих подій. Під майном громадян розуміються предмети домашнього меблювання, побуту і споживання, які використовуються в особистому господарстві і призначені для задоволення побутових і культурних потреб родини.

Об’єктом майнового страхування громадян не можуть бути документи, цінні папери, грошові знаки, рукописи, колекції, унікальні й антикварні предмети, вироби з дорогоцінних металів, каменів, предмети релігійного культу і т.д.

У майновому страхуванні громадян розрізняють наступні групи об’єктів:

1)    будівлі;

2)    предмети домашньої обстановки;

3)    тварини;

4)    транспортні засоби.

Страхування будівель, що належать громадянам, – вид майнового страхування, який проводиться в обов’язковій і добровільній формі. У сучасних умовах проводиться добровільне страхування у доповненні до обов’язкового. Страхуванню підлягають будівлі (житлові будинки, садові будиночки, дачі, господарські будівлі), що належать громадянам на правах особистої власності, поставлені на постійне місце, що мають і стіни і дах. Не можуть бути застраховані старі будівлі, якщо вони не використовуються для господарських потреб, а також будівлі, адреса власників яких невідома.

При страхуванні будівель страховими випадками є: знищення чи ушкодження майна в результаті пожежі, вибуху, удару блискавки, повені, землетрусу, бурі, урагану, цунамі, зливи, граду, обвалу, зсуву, паводка, селю, виходу підґрунтових вод, незвичайних для даної місцевості тривалих дощів і рясних снігопадів, аварій опалювальної системи, водопровідної і каналізаційної мереж, а також розбирання будівель чи перенос їх на інше місце для припинення поширення пожежі.

Майно вважається застрахованим по постійному місцеві проживання страхувальника. Договір може бути укладений терміном від 2-х до 11 місяців і від одного до п’яти років.

Послідовність визначення збитку і страхового відшкодування:

1)    встановлення факту загибелі чи ушкодження майна;

2)    визначення причини нанесення збитку і рішення питання про наявність страхового чи не страхового випадку;

3)    встановлення постраждалих об’єктів і належності застрахованого майна;

4)    розрахунок суми збитку і страхового відшкодування.

Збиток визначається на підставі акта і прикладених до нього документів, що підтверджують факт настання страхового випадку.

-                     Страхування особистих автомобілів.

Вартість послуги страхування по ризиках каско (“повне авто каско”) – від 4,5% до 8,5% вартості легкового автомобіля в рік. Для вантажних машин ця ціна: 2 – 3,4% вартості. При цьому для легкових автомобілів франшиза звичайно коливається від 0,5% до 1,2% страхової суми, чи від 100 до 500 у.е. Для вантажних автомобілів – EUR 1500 – 2500. До речі, для ризику “Викрадення” страховик може установити окрему франшизу. Її розмір – від 3 – 4% для вантажівок і від 6% до 15% для легкових автомобілів різного класу.

Страхова програма “Авто каско” містить у собі наступні ризики:

–      дорожньо-транспортний випадок;

–      крадіжка автомобіля, його окремих деталей, вузлів, агрегатів;

–      пожежа, самозаймання;

–      стихійне лихо і дія нездоланної сили (буря, шторм, удар блискавки, падіння дерев, напад звірів);

–      влучення каменів, падіння предметів;

–      протиправні дії третіх осіб (ПДТО);

–      збиток при спробі розкрадання транспортного засобу.

При цьому автомобіль можна застрахувати тільки від ДТП чи, наприклад, тільки від стихійного лиха. Але окремо від викрадення (крадіжки) страховики звичайно не страхують – це страхування було б занадто збитковим. Цей ризик продається в пакеті з іншими, наприклад, “ДТП” чи “Пожежа”.

Автомобіль може бути застрахований тільки в тому випадку, якщо він справний і пройшов техогляд у встановлений термін. Не страхуються машини, що знаходяться в експлуатації більш 10 – 15 років, що мають серйозні ушкодження і значну корозію, які використовуються з метою, не передбаченою заводською конструкцією. Багаж автомобіля на страхування звичайно не приймається.

По ризику “Викрадення” автомобіль повинний бути обладнаний сигналізацією. На зношені чи недорогі автомобілі допускається установка електронної сигналізації (яка блокує запуск двигуна) з постійним кодом, але звичайно страховики вимагають наявності сигналізації з перемінним чи плаваючим кодом. На дорогих іномарках можуть зажадати установити протиугінний механічний пристрій, що блокує, і зробити маркірування деталей і вузлів машини. У деяких страховиків вимоги ще більш жорсткі – у випадку викрадення машини з немаркованими деталями і вузлами він може виплатити 80% страхової суми. Якщо страхувальник ставить на автомобіль додаткові пристрої проти викрадення, крім необхідних страховиком, останній зменшує тариф по ризику “Викрадення”. У період дії договору страхування страховик вправі перевірити технічний стан автомобіля, його частин і самої сигналізації.

Стандартний термін дії страхового поліса “Авто каско” – один рік. За бажанням клієнта автомобіль може бути застрахований на термін від 15 днів до 11 місяців. Але це не завжди вигідно для покупця поліса. Адже, відповідно до загальноприйнятих норм, терміну страхування три місяці відповідає 0,5 розміру річного тарифу, а шість місяців – 0,7 річної тарифної ставки.

Розрахунок тарифу на “Авто каско” розробляється на основі даних про стаж водія, обсягу двигуна, наявності пристроїв проти крадіжки, умови збереження авто, обраному ризику, розміру франшизи. В автострахуванні звичайно застосовується безумовна франшиза. Можлива оплата страховки частками: 50% вартості відразу, а іншу суму – через 3 місяці або застрахувати автомобіль на половину його вартості з відповідним зменшенням страхової суми.

Якщо клієнт продовжує договір, страховик, як правило, застосовує систему “знижка-надбавка”. Вона дає можливість страхувальникам одержати знижку до страхового тарифу на термін дії поліса. Розмір знижки може досягати 50% (по 10% за кожний рік), надбавка може досягати 30% і навіть 50% (у залежності від розміру і частоти збитків).

Загальний ліміт відповідальності страховика встановлюється за домовленістю сторін у розмірі: або ринкової вартості автомобіля на дату підписання договору, або балансової вартості з урахуванням зносу, або іншої суми в рамках реальної вартості автомобіля. Відповідальність страховика може бути обмежена визначеним відсотком.

Додаткове устаткування (магнітофон, кондиціонер, вбудований телефон) необхідно застрахувати по окремій програмі “додаткове устаткування автомобіля”. Страховка оформляється по тим же ризикам, що і каско, включаючи ризик крадіжки. Звичайна її ціна 5 – 8% вартості устаткування.

Для оформлення поліса необхідні: паспорт і водійське посвідчення власника (користувача за дорученням), техпаспорт і сама машина для огляду. Якщо автомобіль новий, за основу береться його початкова ринкова вартість, визначена по документах (договір куплі-продажу, міни, доручення) чи каталогах. Якщо машина старше двох років, її вартість визначається з урахуванням зносу. При цьому складається акт оцінки (або співробітником страхової компанії, або сертифікованим оцінювачем). У середньому за перший рік експлуатації вартість автомобіля з урахуванням зносу зменшується на 15 – 20%, за другий – 12 – 15%, за третій 10 – 15%, за кожен наступний – на 5 – 7%.

Оцінка автомобіля здійснюється або при укладанні договору страхування, або при настанні страхової події. При оцінці страхова компанія орієнтується на вартість, заявлену клієнтом. Якщо експертна оцінка вартості транспортного засобу здійснюється після аварії, її оплачує замовник. Страхові компанії оплачують витрати на проведення незалежної експертної оцінки вартості ушкодженого транспортного засобу. У випадку незгоди клієнт бере на себе замовлення й оплату повторної експертизи. Вартість експертизи ушкодженого автомобіля 150 – 250 грн.

Страхова компанія може відмовити у виплаті страхового відшкодування при знищенні, ушкодженні, викраденні автомобіля чи його окремих частин і деталей через гниття, корозії та ін. через збереження його в несприятливих умовах, при використанні страхувальником транспортного засобу в аварійному стані, при керуванні особою без прав чи у стані алкогольного сп’яніння, наркотиків, при непокорі владі, здійсненні карних дій, за винятком тих, котрі пов’язані з порушенням ПДР.

При настанні ДТП клієнт повинний мати необхідне письмове свідоцтво збитків, підписане представниками ДАІ чи міліції.

Страхові компанії відшкодовують вартість ремонтних робіт (включаючи доставку розбитого автомобіля до техстанції), матеріалів і запчастин тільки по випадках, визнаних страховими, а також оплачують роботи з усунення прихованих дефектів, викликаних страховим випадком і які проявилися після ремонту.

Не включаються в суму відшкодування, зокрема: вартість техогляду, різних удосконалень і інших робіт, не пов’язаних з нанесенням збитку автомобілю. Необхідною умовою для здійснення виплат по ризику “Викрадення” є відкриття кримінальної справи по факті викрадення машини, закінчення попереднього слідства (його термін звичайно складає два місяці).

Висновок

У процесі виконання контрольної роботи ми ознайомилися з майновим страхуванням в Україні, а саме з:

- страхуванням майна підприємств;

- страхуванням майна в сільськогосподарському виробництві;

- транспортним страхуванням;

- страхуванням електронних баз даних і програм комп’ютерних систем;

- страхуванням підприємницьких ризиків;

- страхуванням майна громадян.

Також були розглянуто декілька прикладів відносно майнового страхування.

Література

1.           Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”//Урядовий кур’єр. – 2001. – 7 листопада.

2.           Законодавство України про страхування//Збірник нормативних актів. – К.: Атіка, 1999. – 464 с.

3.           Автострахование: теория, практика и зарубежный опыт: Специальное приложение к журналу “Финансы”. – М.: Финансы, 2005. – 225 с.

4.           Александров А.А. Страхование. – М.: ПРИОР, 2008. – 186с.

5.           Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Знання, 2007. – 216с.

6.           Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Страхование. Учебник. –СПб.: Питер, 2001. – 256с.

7.           Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 192 с.

8.           Біленчук Д.П., Біленчук П.Д., Залетов О.М., Кліменко Н.I. Страхове право України: Підручник. – К.: Атіка, 2009. – 368 с.

9.           Бирюков Б.М. Страхование автомобиля. – М.: ПРИОР, 2009. – 128с.

10.      Воблый К.Г. Основы экономии страхования. – М.: Анкил, 2005. – 228 с.

11.      Кашенко О.Л., Борисова В.А. Соціально-економічні основи страхування. Навчальний посібник. Суми: Університетська книга, 2009. – 252 с.

12.      Крутик А.Б., Никитина Т.В. Организация страхового дела: Учебное пособие. – СПб.: Изд. дом “Бизнесс-пресса”, 2009. – 304 с.

13.      Лемер Ж. Автомобильное страхование. Актуарные модели. – М.: Янус, 2008.

14.      Основы страховой деятельности: Учебник/Отв. ред. проф. Т.А. Федорова. – М.: БЕК, 2009. – 776 с.

15.      Практикум по страховому делу/Под ред. проф. В.И. Рябикина. – М.: Финстатинформ, 2008. – 72 с.

16.      Ротова Т.А., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 400с.

17.      Страхование грузов и ответственности перевозчика. – СПб. – Выбор, 2009. – 264 с.

18.      Страхование в промышленности (Опыт страхового рынка ФРГ) М.: Анкил, 2003. –123с.

19.      Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С.С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.

20.      Страхування. Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О.О. Гаманкової. – К.: КНЕУ, 2000. –120с.

21.      Шахов В.В. Страхование. Учебник для вузов. – М.: Страховой полис: ЮНИТИ, 2007. – 311 с.

22.      Шахов В.В. Введение в страхование: Учеб. пособие. 2-е изд. – М.: Финансы и статистика, 2009. – 288 с.

23.      Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування. Страхові послуги. – К.: ІЕУГП, 2000. – 268 с.

24.      Шихов А.К. Страхование. Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. –431с.

25.      Янишен В. Система личного страхования в Украине//Предпринимательство, хозяйство и право. – 2007. – № 10. – С. 24 –30.

Размещено на

Страницы: 1, 2, 3